Євгенія Кононенко. «Поза часом». Есеї. Час не можна змінити на замовлення, але час можна зупинити текстами, спогадами, емоціями, що залишаються десь, що глибше за пам’ять. Так ми пригадуємо смак першого цілунку чи аромат новорічної ялинки, який повертає нас у безхмарне дитинство. Євгенія Кононенко повертає час у творчі натхнення стажування в США, у поетику революції гідності, у несподівані аналогії та приховані задуми «Лісової пісні», пояснює, чому Лукаш не міг вчинити по-іншому, і чому Мавка відчувала себе щасливою у всіх випробуваннях, і чому треба сприймати Майстра і Маргариту більш історично, ніж містично чи езотерично. Есеї для підготовленого читача. Якщо ви не читали тих творів, про які розмірковує авторка – буде не цікаво. Якщо ніколи не були в США, і не відчули специфіки інтелектуального середовища в країні, яка вельми прагматично ставиться до талантів, буде важко зрозуміти, як і чому люди не читають, але поважають письменників, і навіщо створювати атмосферу повної творчої активності тільки на почутті поваги, прихильності та вдячності. До речі, те саме і робив Крістофер Мерілл. Герой одного з есеїв. В цілому, американська частина книжки вельми потужна – тут чимало цікавих нарисів та паралелей з Україною, але час «зупинити» авторці не вдалося. Хоча вдалося зацікавити читача інтелектуальними розмовами. Окрема вдячність за міркування та поетичне оспівування в прозі талантів та покликання перекладачів. «Нехай переклад стане метафорою емпатії. Найкращий результат співчуття – людина, яка його більше не потребує, бо навчилася давати раду своїм проблемам навіть за умов, коли життя нестерпне» (с.128). І, наприкінці, душевне і іронічне дослідження чутливості жінки – «Есей про оргазм». Оргазму не буде, але посмішка з’явиться на вашому обличчі. І трагічне відчуття непережитого для цілого покоління українок. Тож, прочитайте, книжка невелика, зручна для транспортного читання та надає позитивних емоцій від того, що ми з авторкою «розуміємо, про що, і співчуваємо, що саме так». Кононенко Євгенія. Поза часом. Есеї. – Львів: Кальварія, 2017. – 160 с.

Хотите пройти через все стихии природы, оставшись нетронутым телом и завороженным мыслями? Для того чтобы почувствовать это на себе, достаточно взять в руки маленькую книжку с разноцветным пазлом на переплете. Евгения Кононенко, писательница и переводчица, в сборнике эссе «Поза часом» заставляет пересмотреть ваше отношение к привычным каменным постулатам. Содержание книги удивляет. Ее наполняют пространные разделы «Огонь», «Воздух», «Земля» и совсем коротенькая «Вода» - 2 страницы. Исключительно проверенные временем культурологические эссе - «те, чого не забирають навіть найстрімкіші потоки». Итак, отправляемся в увлекательное путешествие. В разделе «Огонь» первым читателя встречает Николай Васильевич Гоголь, точнее собственные воспоминания и интерпретация творческой жизни автора «Мертвых душ» от Евгении Кононенко. Дальше - Леся Украинка, ее «Лесная песня» и легендарная Мавка. Поднимая пыль со страниц истории, автор показывает, как великой поэтессе удалось написать такое произведение, героев которого каждый отдельный человек интерпретирует по-своему. Тему борьбы Евгения Кононенко раскрывает на фоне трагических событий 2013-2014 годов. Площадь. Писательница приводит главные произведения, исследует их тематику, анализирует события и приходит к выводу - собственно, поэты несли «Евангелие» под шквалом снайперских пуль. Но какой ценой? Другие темы: Михаил Булгаков - украинец или нет? «Мастер и Маргарита» - безбожная или все же христианская книга? Раздел «Воздух» продолжает путешествие. Теперь не по территории Украины или России, а в США - именно туда как-то отправилась автор на Международную писательскую программу. Евгения Кононенко знакомит читателя с Полем Энглом и Кристофером Мериллом - главными организаторами такой программы в штате Айова. Перелистывая страницы, оказываемся сначала в Ирландии, затем в Чили, затем в Монголии, исследуя, что есть Родина для современных писателей. Предпоследний раздел «Земля» объясняет читателю, почему для каждого украинца была настолько важна его обувь. Как так случилось, что вышиванка - новый дресс-код. И как старушка учительница реагирует на сексуальные откровения. «Вода» - еще один маленький раздел, заканчивающийся сонетом, который по вкусу напоминает черный шоколад с апельсиновой цедрой. Сладко, но с привкусом горечи. Действительно, эссе Кононенко оставляют след в душе. После прочтения еще долго хочется уйти в себя и сидеть, думать, анализировать. И, возможно, сесть за стол, открыть ноутбук и оставить свой собственный след в истории герменевтики, избегая повсеместного китча.