Стаття українського політичного й державного діяча, прозаїка, драматурга й художника Володимира Винниченка вийшла друком 1926 року. Письменник висвітлює питання свого повернення в Україну та відносини із радянською владою, аналізує тогочасну політичну й економічну ситуацію в СРСР, розглядає актуальні проблеми українського життя, зокрема викладає свої думки про національне питання, українізацію, необхідність повернення інтелігенції в Україну та вбивство Симона Петлюри.

У п’єсі «Молода кров», вперше опублікованій 1913 року, драматург не просто самобутньо трактує цей сюжет, а подає витончену пародію на його шаблонне використання в українській мелодрамі. За перипетіями Винниченкового твору виразно проступають деякі риси класичних драм — «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького, «Не судилось» М. Старицького, а ще більшою мірою їх численних епігонських наслідувачів. Ці риси — велемовності, романтичної піднесеності, сльозливого народницького замилування не духом, а блиском сільських звичаїв та обрядів тощо — набувають цього разу сатиричного освітлення.