Проза Валер’яна Підмогильного природно вписується в контекст високого європейського літературного модернізму. Останній його твір «Повість без назви…» визнано найблискучішим у тогочасній українській літературі. Це — досконала за художньою формою, а за пафосом близька до сковородинівства самодискусія, в якій протистоять актуальні для того часу і людського майбутнього ідеї та принципи.