Повія
Паперова книга | Код товару 1140270
Yakaboo 4.6/5
Автор
Панас Мирний
Видавництво
Навчальна книга - Богдан
Мова
Українська
Рік видання
2020
Рік першого видання
1884
Кількість сторінок
640
Ілюстрації
Кольорові
Формат
130х200 мм

Усе про книжку Повія

У романі подано широкий соціальний зріз життя й побуту різних прошарків населення підросійської України останніх десятиліть ХІХ сторіччя. Головна героїня твору — проста сільська дівчина Христя — зазнає на собі усіх несправедливостей тої важкої пореформеної епохи, внаслідок чого її моральні устої ламаються, вона скочується чимраз нижче й нижче і зрештою гине. Для широкого кола читачів.

Характеристики
Автор
Панас Мирний
Видавництво
Навчальна книга - Богдан
Мова
Українська
Рік видання
2020
Рік першого видання
1884
Кількість сторінок
640
Ілюстрації
Кольорові
Формат
130х200 мм
Рецензії
  •  
    Повія
    Чесно кажучи, існує якийсь стереотип (це я виключно про себе), все що вчили в школі на уроках літератури – то нудьга. Тому, роман «Повія» Панаса Мирного взялася читати без особливого ентузіазму, радше для того, щоб ще раз переконатися що смаки змінюються, а класична література – це сила!
    І я була права! Я вкотре у захваті від Великого твору!
    142 роки з дати написання роману «Повія». Так стверджують дослідники творчості класика української літератури Панаса Рудченко (псевдонім Мирний). Але який стиль! Як життєво! Як сучасно висвітлені долі людей, як правдиво і нагально показана несправедливість в суспільстві, де багатий може з своєї примхи образити чи покарати бідного, забрати в нього майно, розділити чи розорити сім´ю, та що там – змінити долю!
    А як красиво описана природа! І почуття людей! «Тихо, мов жарина у попелі, тліє її душа, ледве даючи ознаку, що ще жива…»
    Якщо коротко, роман про життя бідної сільської дівчини Христі, що народилася в сім´ї колишніх кріпаків. Батько згинув, мати померла від страждань та несправедливості. Зосталась бідна дівчина сама, але яка ж вона вродлива! Не марно ж в неї закохався син сільського багатія Грицька Супруненка. Не хотів Грицько такої невістки, то й задумав її позбутися. Вигадав та змовився з міським крамарем нібито покійний батько дівчини винен тому гроші. А як грошей немає, то присудив суд йти Христі у найми відробляти. Так і почалися її поневіряння по білому світу. Як нікому за дівчину заступитися, то й кожен може її образити, оббрехати, використати. Трапився їй молодий пан, закохалися вони, повірила йому, замріялась, та й пан використав, позбавив цноти і викинув. Йти нікуди, ні однієї рідної душі в світі немає у Христі, немає дому, немає нічого, одежа й та хазяйська. Ходила по наймах, поневірялась, та й незчулася як повією стала. Веселе та панське життя настало, але ой яке воно було коротке!
    Гіркий присмак і жаль супроводжує читання. Цей твір такий яскраво-художній і одночасно чорно-білий та щемний. Читайте! Це додає розуму і мудрості!
  •  
    Неспіймане щастя українського народу в обличчі дівчини
    Велична книга, після неї душа просить спочинку, а світ видається ще більш зануреним у собі. Вся біль пращурів відкликається невимовним щемом у серці, стає прикро за людей, за власні вчинки, навіть співчуття до минулого - безсиле, така вчувається ніяковість «від голої та нічим не прикритої правди» та «туга невимовна, та туга, що огортає самотню душу серед пустині німої».
    В творах Панаса Мирного особливого гостро відчувається, що аж насторожує, повторюваність незмінного статусу подій, незважаючи на карколомний стрибок в історії: людина залишилась така ж сама, та й Україна не зрушилась, і шлях, - одні терни, попри всю красу та барвистість світу.
    «П’ять-шість років будування не пропали даром; вони казали, що стара хата стала і тісна, і нікчемна; треба нової - і широкої, і яснішої. Закопані на неї підвалини глибоко у землю, виведені стіни високо угору, - треба їх кінчати, треба докупи зводити. Полізли в нову будівлю й сліпі, й криві, й безногі; полізли й почали клопотатися. Позабивали декілька вікон, велику світлицю перебили перегородками, наробили окремих захистів легеньких та: «На наш вік стане», - втішали себе - та не втішилися.»
    Скорботно «не так стара, як застарена» Україно, з шукаючими прихистку людьми, з гіркою долею, з «дурисвіткою-надією», з невтомним переділом всього, що лише можна пошматувати, чи тільки горе на твоєму шляху? Чи духмяний твій хліб не просочений потом, кров’ю та злиднями? Хіба не маючи чим годувати власних дітей, потрібно давати на поталу їм одне одного? Чому парубки в кайданах, а у дівчат – надрізані крила?
    Дівчинко, що стоїть за твоєю безталанною красою, скільки таких як ти, з поламаними долями, із зморшками на серці, з надбанком «брехні, що вела з собою сльози та горе», таких «одрізаних скиб од хліба», які спробували віддатись коханню, а страждали від людської байдужості? Твій крик: «немає мені притулку на всьому світі. Все чуже, і я чужа», має солоний присмак. Що зросити тими слізьми, що накочуються при думці про тебе?
    І при відчутному прогресі снують ті ж мешканці, з щирими бажаннями, із завданими кривдами, хибним здобуттям, вузько спрямованим поглядом наживи, відкриті для спостереження, закриті у собі і «ніхто не йде далі, ніхто не спускається глибше у людську душу».
    Попри моє віддане даному твору серце, хочеться, щоб настав той час, коли він втратить актуальність, а залишиться лише одним із хронологічних етапів, котрі Людина спромоглась здолати. І не буде холонути чай з думкою «Нащо його допивати, коли ні з ким допити?»
Купити - Повія
Повія
159 грн
Немає в наявності
 
Інформація про автора
Панас Мирний
Панас Мирний

Серед класиків української літератури почесне місце займає Панас Мирний. Автор багатьох книг, які стали надбанням української літератури та культури, які сьогодні не сходять з книжкових полиць і включені в шкільну програму. Живучи в час, коли на Батьківщині не можна було видавати подібні праці, що захищають українську ідею, Панас писав під псевдонімом (справжнє ім'я - Афанасій Руденко), а видавав...

Детальніше

Рецензії Повія

  •  
    Повія
    Чесно кажучи, існує якийсь стереотип (це я виключно про себе), все що вчили в школі на уроках літератури – то нудьга. Тому, роман «Повія» Панаса Мирного взялася читати без особливого ентузіазму, радше для того, щоб ще раз переконатися що смаки змінюються, а класична література – це сила!
    І я була права! Я вкотре у захваті від Великого твору!
    142 роки з дати написання роману «Повія». Так стверджують дослідники творчості класика української літератури Панаса Рудченко (псевдонім Мирний). Але який стиль! Як життєво! Як сучасно висвітлені долі людей, як правдиво і нагально показана несправедливість в суспільстві, де багатий може з своєї примхи образити чи покарати бідного, забрати в нього майно, розділити чи розорити сім´ю, та що там – змінити долю!
    А як красиво описана природа! І почуття людей! «Тихо, мов жарина у попелі, тліє її душа, ледве даючи ознаку, що ще жива…»
    Якщо коротко, роман про життя бідної сільської дівчини Христі, що народилася в сім´ї колишніх кріпаків. Батько згинув, мати померла від страждань та несправедливості. Зосталась бідна дівчина сама, але яка ж вона вродлива! Не марно ж в неї закохався син сільського багатія Грицька Супруненка. Не хотів Грицько такої невістки, то й задумав її позбутися. Вигадав та змовився з міським крамарем нібито покійний батько дівчини винен тому гроші. А як грошей немає, то присудив суд йти Христі у найми відробляти. Так і почалися її поневіряння по білому світу. Як нікому за дівчину заступитися, то й кожен може її образити, оббрехати, використати. Трапився їй молодий пан, закохалися вони, повірила йому, замріялась, та й пан використав, позбавив цноти і викинув. Йти нікуди, ні однієї рідної душі в світі немає у Христі, немає дому, немає нічого, одежа й та хазяйська. Ходила по наймах, поневірялась, та й незчулася як повією стала. Веселе та панське життя настало, але ой яке воно було коротке!
    Гіркий присмак і жаль супроводжує читання. Цей твір такий яскраво-художній і одночасно чорно-білий та щемний. Читайте! Це додає розуму і мудрості!
  •  
    Неспіймане щастя українського народу в обличчі дівчини
    Велична книга, після неї душа просить спочинку, а світ видається ще більш зануреним у собі. Вся біль пращурів відкликається невимовним щемом у серці, стає прикро за людей, за власні вчинки, навіть співчуття до минулого - безсиле, така вчувається ніяковість «від голої та нічим не прикритої правди» та «туга невимовна, та туга, що огортає самотню душу серед пустині німої».
    В творах Панаса Мирного особливого гостро відчувається, що аж насторожує, повторюваність незмінного статусу подій, незважаючи на карколомний стрибок в історії: людина залишилась така ж сама, та й Україна не зрушилась, і шлях, - одні терни, попри всю красу та барвистість світу.
    «П’ять-шість років будування не пропали даром; вони казали, що стара хата стала і тісна, і нікчемна; треба нової - і широкої, і яснішої. Закопані на неї підвалини глибоко у землю, виведені стіни високо угору, - треба їх кінчати, треба докупи зводити. Полізли в нову будівлю й сліпі, й криві, й безногі; полізли й почали клопотатися. Позабивали декілька вікон, велику світлицю перебили перегородками, наробили окремих захистів легеньких та: «На наш вік стане», - втішали себе - та не втішилися.»
    Скорботно «не так стара, як застарена» Україно, з шукаючими прихистку людьми, з гіркою долею, з «дурисвіткою-надією», з невтомним переділом всього, що лише можна пошматувати, чи тільки горе на твоєму шляху? Чи духмяний твій хліб не просочений потом, кров’ю та злиднями? Хіба не маючи чим годувати власних дітей, потрібно давати на поталу їм одне одного? Чому парубки в кайданах, а у дівчат – надрізані крила?
    Дівчинко, що стоїть за твоєю безталанною красою, скільки таких як ти, з поламаними долями, із зморшками на серці, з надбанком «брехні, що вела з собою сльози та горе», таких «одрізаних скиб од хліба», які спробували віддатись коханню, а страждали від людської байдужості? Твій крик: «немає мені притулку на всьому світі. Все чуже, і я чужа», має солоний присмак. Що зросити тими слізьми, що накочуються при думці про тебе?
    І при відчутному прогресі снують ті ж мешканці, з щирими бажаннями, із завданими кривдами, хибним здобуттям, вузько спрямованим поглядом наживи, відкриті для спостереження, закриті у собі і «ніхто не йде далі, ніхто не спускається глибше у людську душу».
    Попри моє віддане даному твору серце, хочеться, щоб настав той час, коли він втратить актуальність, а залишиться лише одним із хронологічних етапів, котрі Людина спромоглась здолати. І не буде холонути чай з думкою «Нащо його допивати, коли ні з ким допити?»
  •  
    Сумно.
    Важка книжка, як для мене, від початку й до кінця. Саме той випадок, коли читаєш і все погано, все викликає смуток, душить відчуття не справедливості, жалю, безнадійності. Життя людини - боротьба, і в цій книжці, це описано в повній красі. Головна героїня, Христя, гарна й роботяща дівчина, що має добре серце. Сором'язлива та по дівочому наївна, виявилася не готова до людської підступності. Як же легко, окремим людям, що мають яку-не-яку владу та гроші, звести нанівець чиєсь життя. Залишившись сиротою, Христя сповна пізнала всі перипетії життя й від того, ще сумніше, як її життя скінчилося.

    Не для мене таке читання. Викликало смуток і залишило не приємний присмак.
  •  
    Трагедія жіночої долі
    Я раніше терпіти не могла читати твори зі шкільної програми української літератури, але творчість Панаса Мирного-то любов. Я і подумати не могла як сильно мене захопить його такий трагічний роман "Повія". Дуже сумно, що здавалося б, все те, що описується в романі давно вже відійшло в минуле і жінкам зараз живеться набагато легше, але саме з такого минулого прийшло дуже багато стереотипів про жінок та їх роль в суспільстві та сім'ї.
    Ще одним величезним плюсом цього твору є те, що ви можете разом із героями перенестися в минуле, відчути весь український колорит, почути колишню мову, поспостерігати за пейзажами, які були тоді, колись. Панас Мирний дуже майстерно описав природу, яка оточувала його героїв, настільки майстерно, що іноді ти можеш відчути запах свіжого морозного повітря.
    Автор також акцентував свою увагу на такій проблемі, як багатство. І так, іноді це перетворюється в проблему не для людини, яка здобуває це багатство, а для тих людей, які знаходяться навколо багатія. разом із грошима людина отримує владу. Так було, є і буде і змінити це ми зможемо тільки тоді, коли самі почнемо змінюватися. Саме на цьому й акцентує увагу автор. Він намагається показати до чого може призвести ця влада.
    У центрі сюжету знаходиться звичайна сільська дівчина Христя, батьки якої померли. Так сталося, що закохалася дівчина в хлопця не свого рангу (з багатої сім'ї), а сім'я того хлопця не захотіла такої невістки. І от тут Панас Мирний демонструє, як людина з грішми може змінити плин долі іншої людини. Бідна сирота змушена скитатися по світу, але все ж це її не зламало. Як Христі вдасться виборсатися з цих усіх проблем?
    Дуже раджу прочитати цей твір хоча б для того, щоб вкотре переосмислити роль жінки в цьому світі, та ще раз зрозуміти, що жінки такі ж люди, як і чоловіки!
  •  
    Тяжка доля
    Читаючи класичні твори української літератури звикаєш до болі і страждань, до сумних історій. Такі вже часи були!
    "Повія" Панаса Мирного - не виключення.
    Це та ситуація, коли все погано, а потім стає ще гірше.
    На долю Христі випало занадто багато страждань. Спочатку помирає батько, потім в неї з мамою хотять відібрати землю, відправляють у найми. А далі стає тільки гірше.
    Але, знаєте, мені якось не було її шкода. От весь час виникало відчуття, що вона могла б все змінити, якби не плакалась і жалілась, а думала головою і щось робила. Так, не завжди у своїх бідах вона сама була винна, але майже завжди могла щось змінити на краще. Але чомусь не робила. Так, кохання - то не те, чим особливо покеруєш. Але і втрачати голову від нього не треба.
    Тепер щодо читання. Читалося важкувато, часом було забагато описів та політики. Ну і післясмак після книжки важкий, сумно дуже. Розумієш, що нікому довіряти не можна. І найближчий може зрадити. І часто ти сам один і серед людей.
    Не можу радити книгу всім, бо декого і в депресію книга загнати може. Але я не жалкую, що прочитала.
 
Характеристики Повія
Автор
Панас Мирний
Видавництво
Навчальна книга - Богдан
Мова
Українська
Рік видання
2020
Рік першого видання
1884
Кількість сторінок
640
Ілюстрації
Кольорові
Формат
130х200 мм
Палітурка
Тверда
Папір
Газетна
ISBN
978-966-10-5327-3
Вага
538 гр.
Тип
Паперова
Клас
10-й клас
Література
Українська
 

Про автора Повія