Довго вибирав з чого повернутись до читання і вибір впав на цю книгу. Дуже просто прочиталось за пару днів. Не часто можна зустріти українську і японську культури разом.

Живу зараз Японією! Дякую Галино Ів за вашу чудову повість «Поверни мене в Японію»! Галя так гарно пише про Японію, яку безперечно знає особисто, бо прожила там декілька років, знає мову, тому її герої такі живі та доброзичливі, незважаючи на витівки долі та неприємності, які їм прийшлося пережити, але були також й приводи для радощів та відкриттів! На жаль, ми знаємо не так вже багато про цю неймовірно гарну та цікаву країну, між іншим, як і японці про нашу. «У вас, на щастя, не буває землетрусів», відмічає гід Такаші, поважний літній чоловік, що не хоче сидіти вдома та вчить англійську мову,щоб проводити нею екскурсії по музею, куди головна героїня Ірина потрапляє. Це Меморіал Великого землетрусу Хансин, що знаходиться у місті Кобе. Дівчина не може без сліз дивитися на те, що сталося з містом та його мешканцями після жахливого природного лиха. Кобе – місто, де жив її друг Хікару, який саме під час землетрусу, опиняється у Києві зі своїм собакою Ассі. Авторка так майстерно описує і саме місто до і після лиха, і бабусю Хікару, і інших людей, з якими її звела доля у цій країні. А як смачно пише вона про японську їжу! Я не є її фанатом, але мені захотілося відвідати якийсь справжній японський ресторан у Києві, щоб відчути її смак. Галина чудово змальовує епізоди святкування дня Києва та знайомство Хікару з нашою історією, вишиванками та українськими музичними інструментами. Гадаю, що книга заслужено отримала декілька літературних нагород, між іншим, це якийсь новий жанр у нашій літературі. (Прочитавши, зрозумієте, що я маю на увазі.) Повість тепла, пронизана любов’ю до нашої неньки та повагою до Японії, яка так зачаровує та бере у полон, що хочеться дізнатися про неї більше. Лізу у Вікіпедію, гортаю фотографії Кобе в неті, заходжу на сайт музею-меморіалу, дізнаюся, що таке бенто, і як виглядає акіта-іну, собака японських імператорів, розумна та дуже гарна! Я на «японській хвилі», і це мені подобається. Цей тиждень я буду жити Японією, її культурою та історією, відкривши для себе ще одну цікаву країну на мапі світу. А може колись посміхнеться доля та занесе мене туди, далеко на схід, у цей світлий та цвітучий куточок? Хто зна…

Незвичайна історія, що трапилася з героями книги (героїнею Ірою, її другом Романом та неочікуваним гостем Хікару ) розвивається за двома сюжетними лініями: Основна в Києві та інша, в межах подорожей Іри. В першій частині ми дізнаємося про головну героїню ,Іру, з нею трапляється дуже не зручна ситуацію(вона обирає час відвідин банку саме коли його грабують) , а також за дивних обставин вперше подорожує часом до Японії, в цей час її давно знайомий ,Роман, майже збиває неочікуваного перехожого, Хікару. Поділившись новинами вони починають розбиратися в цьому раптовому знайомству. Як з’ясується потім Хікару потрапив сюди з Японії і на диво між ними не створюється мовного бар’єру. Як саме вони зможуть повернути японця до дому і чи взагалі чи вдасться їм це? Авторка вплітає в твір історичні події Японії, її культуру та особливості цього народу. Крім цього ми помічаємо тонкі нотки любові, містики та переживань героїні, з особливим почуттям ставляться до собаки. З якою буде надто складно розлучатися абсолютно всім. Читається на одному подиху, дуже рекомендую до прочитання.