Розглядаючи явище французького політесу в контексті політико-правової та соціально-культурної проблематики виникнення новочасної демократичної правової держави, автор переосмислює спадщину Вольтера, Монтескйо, Г’юма, Руссо, Канта, а також пані де Сталь, Стандаля і Токвіля, щоб окреслити два протилежні та взаємопов’язані шляхи до модерності: англійський, спертий на ведення торгівлі, та французький, спертий на ведення розмови. На противагу баченню політесу як форми суспільного лицемірства, автор наголошує на його засадничій ролі в ствердженні правил цивілізованої звичайності в суспільстві, що призводить до пом’якшення звичок, звичаїв та манер, а зрештою і до політично-правового та суспільного поступу.