П’єр Адо: «Книга є насамперед історичним твором, який стосується періоду від античності до початку ХХ ст. та який окреслює еволюцію ставлення людини до природи винятково у контексті метафори знімання покривала з природи. Втім, я маю поточнити, що не розглядав двох проблем, пов’язаних із поняттям таємниці природи. Перша проблема належить соціологічному порядку і стосується езотеризму: не лише природа відмовляється розкриватися, той, хто думає, що проникнув у її таємниці, також відмовляється їх повідомляти. Зацікавлений цією темою читач може звернутися до чудової та ґрунтовної праці Вільяма Імона «Наука і таємниці природи. Книги таємниць у середньовічній та ранньомодерній культурі». Ця книга, що заслуговує на переклад французькою, детально вивчає феномен, представлений з одного боку, численними книгами «таємниць», які набули поширення у Середні віки та на початку Нового часу, а з іншого — Академіями, які в Італії, Франції та Англії об’єднали учених для дослідження таємниць природи. Цей історичний феномен зіграв неабияку роль у народженні модерної науки. У цій соціологічній перспективі можна також звернутися до статті Карло Ґінзбурґа «Високе та низьке: тема забороненого знання у ХVI – XVII ст.» Другою проблемою є психологічний та психоаналітичний аспект, обумовлений уявленням про знімання покривала з жіночої фігури — Ізіди, яка символізує природу. У цій книзі я намагався показати, що для пояснення концептів і образів, які до наших днів використовувалися для визначення методу і завдань науки про природу, потрібно звернутися насамперед до античної, греко-латинської традиції. Наприклад у своєму чудовому дослідженні фізико-хімічного порядку Бертран де Сен-Сернен цитує текст Паскаля, у якому зокрема є така фраза: «Таємниці природи приховані; хоча вона діє завжди, наслідки цього відкривають далеко не завжди»