Цей роман побудований не на гонитві за підозрюваними, а на поверненні до давно застиглих спогадів - кожен із персонажів зберігає власну версію подій, спотворену часом і особистими почуттями. Розслідування рухається повільно й уважно, через аналіз свідчень, дрібних розбіжностей і психологічних акцентів. Атмосфера стримана, майже меланхолійна, без зовнішньої драми, але з постійним внутрішнім напруженням. Особливо відчутна робота з характерами - важливо не те, що сталося, а як люди це пам’ятають. Для мене ця історія сильна саме своєю ясною структурою і холодною точністю висновків - фінал не шокує різко, зате залишає відчуття неминучої, логічно вибудуваної правди.