У цій книжці зібрано 60 віршів Бертольта Брехта — великого поета й драматурга, революціонера, реформатора, антифашиста, який народився в кайзерівській Німеччині, здобув скандальну славу на театральних сценах Веймарської республіки, був вигнаний із країни режимом Гітлера, півтора десятка літ змінював країни проживання, а наприкінці свого надзвичайно складного та неспокійного життя став офіційно визнаним класиком і лауре­атом у соціалістичній Німеччині, чого йому до сьогодні багато хто не може вибачити.

Вірші Брехт почав писати рано (й одразу яскраво), писав їх багато (повне зібрання містить понад 2300 текстів), писав до останнього. Його поетична спадщина, як у випадку багатьох великих поетів, доволі точно відтворює безпосередній «життєвий шлях»: вона так само складна та неспокійна. Тому слід від початку зробити кілька зауважень.

Перш за все цю збірку не варто вважати «найкращими» віршами Брехта. Адже що тут є кращим? Що гіршим? Це — як обирати найкращих птахів у строкатій і галасливій пташиній зграї, що зривається з вокзального піддашшя. Зграя заворожує сама собою: своїм рухом, своєю силою та — передусім — своїм галасом. У випадку з поетичним доробком Брехта важливо розуміти не лише текст, а й контекст. Читаючи цю збірку, ви помітите, наскільки неоднорідними (і неоднозначними) є вміщені в ній твори. Що цілком природно: Брехт писав класичні сонети, зонги для співу під гітару, тексти для театральної сцени, які мали виконувати своє драматургічне завдання, не завжди очевидне поза сюжетними перипетіями та психологією персонажів. Також він писав політичні віршовані памфлети, відозви, маніфести (навіть «Маніфест компартії» переписав гекзаметром, але його тут немає, не шукайте). Крім того, він писав парадоксальні пронизливі верлібри. Ну і, звісно, цілком академічні римовані балади. Ще він легко вдавався до стилізацій і вільних запозичень — як жанрових, так і суто стилістичних. Ще він захоп­лювався Сходом, що особливо відбилося на його пізніх віршах. Ще він мав здатність перетворювати на вірші все, що траплялося йому на очі, тож по­езії його часто нагадують фрагментарні, обірвані, спонтанні щоденникові записи. Та що там нагадують: часто вони такими і є. Одне слово, метою цієї збірки перекладів було показати — бодай штрихово, контурно, побіжно — весь цей безмір ідей, задумів і методів, увесь брехтівський огром пошуків і зацікавлень, тем і характерів, улюблених засобів і найзнаковіших персонажів. Тому це збірка не так «найкращих», як «найрізноманітніших» віршів Брехта.