Грицак на сьогодні сприймається українськими колами неоднозначно і багатогранно; його й справді важко описати ясно і прямолінійно, одним ставленням чи одною фразою. З одного боку - він один з останніх "великих живих", так як істориків такого рівня і з таким іменем лишилося вже дуже мало. І нам пощастило жити з ним в одній епосі. З іншого боку, він настільки глобаліст, що назва його книги з однаковим успіхом описує і його самого. Ця суперглобальність, безумовно, виливається і в негативні моменти теж. Головним з них є той, що всяка "глобальна історія" норовить бути поверхневою, необ'єктивною, нечесною. При складанні навіть такої, здавалось би, банальної речі як "загальна історія України" (скажімо, підручникова) ми мусимо оперувати цілими пластами допоміжних історичних наук - ономастикою, етнографією, славістикою, палеолінгвістикою/лінгвістикою вимерлих мов, археологією, нумізматикою і т.д. т.п. В реальності ж є так, що кожна з цих окремих наук має цілий ряд білих плям, який ще до сьогодні не досліджений. І коли про такі плями пишеться у межах самої тої науки, сприймається нормально - бо переважно, в цих вузьких рамках вдається детально пояснити, що ми знаємо, а що - під питанням, і чому. Коли ж ми пишемо загальну історію, що відбувається - ми жонглюємо цілими пластами всіх цих суміжніх наук, без урахування їхніх білих плям і прогалин, і навіть без жодних пояснень (бо такі у "загальну" історію просто не помістяться, інакше вона займе сотки томів). І чим глобальніша книга з історії, тим поверхневіше і зневажливіше вона ставиться до всіх цих найдрібніших тонкостей інших сфер, які часто грають вирішальну роль. І тому підхід при складенні таких глобальних історій має бути надзвичайно скрупульозний, а таке, самі розумієте, трапляється рідко. Найпростіший приклад сього лунає до нас вже із перших сторінок книги Грицака - там, де він береть ся пояснювати слово "Україна", яке трактує як "просто країна" ("просто держава"), або ж як окраїна (у пізніших випадках вжитку). Насправді ж "Україна" етимологізується не зовсім як "країна", і значення цього слова не є рівнозначним ні давній, ні нинішній семантиці слова "держава", як і не зовсім рівне слову "край". І, само собою, не означає "окраїну", як нам нав'язують москалї (про що добре Грицак був почав), причому напевне навіть в тих пізніших згадках - адже навіть в XVI-XVII столітті люди, ще значно більш консервативні і традиційно-спадкоємні, з величезною ймовірністю пам'ятали визначальне походження слова "Україна", і, якщо воно й затиралося-забувалося, то точно не раптово - отже вживати її як синонім до окраїни (яку вона ніколи не означала) вони, в т.ч. поляки, вряд чи могли (і ось тут вже тези Грицака потребують значно грунтовнішого фундаменту, із ретельної роботи по визбируванню всіх згадок терміна "Україна" з прив'язкою кожного з них до дат, правопису/палеографії і етніко-політичної ситуації - тобто це робота, фактично, укладача етимологічного словника, яка в нас ніким аж на такому рівні не проводилась). Втім, не буду розкривати всіх карт - ся тема все одно виходить поза рамки рецензії. Висновком ж є те, що автори спішать узагальнювати щось, що не є ще до кінця вивчене фундаментально - а тому не треба вчитися по "глобальних" історіях. Хоча і історію Грицака таки цікаво читати. Мусимо, проте, уяснити собі чітко, чим вона цікава: насамперед способом подачі. Молодіжним, майже мілленіальним. Моя подруга пізніх 1990-х років народження, яка за сумісництвом є і подругою Грицака, наприклад, у захваті від нього. Власне через подачу, не тільки просту, а й сучасну, вчасну. Він говорить те, що багато хто чекав. Тому "Глобальна історія" класна у вимірі думки, як продукт епохи, але вряд чи приносить щось нове у фундаментальну історію, у самий фактаж. До того ж і такі історики як Грицак, і такі як його опонент В'ятрович (якого я теж певною мірою поважаю), керуються не жагою досліджень, а несенням в маси якоїсь Ідеї; й вже не так важливо, якою вона є - ультраправо-націоналістичною чи європейсько-ліволіберальною - головне, що істинна наука та об'єктивність при цьому перекреслюється. Підсумовуючи все зовсім, скажу мабуть, що концепт Грицака є добрий (віддалитися і глобально оглянути Україну в контексті процесів світу), але можливо таку книгу робити ще зарано. Ось коли ми складемо історичний диференціал; узагальнимо все, що можна по Україні узагальнити; коли в світі з'явиться робоча модель зорельота з двигуном на Бульбашці Алькуб'єрре, що летітиме швидше світла; коли цей зореліт буде відправлено у космос на відстань 1000 світлових років від планети Земля; коли паралельно буде винайдено телескоп, яким можна приблизити об'єкти настільки, щоб із відстані тих же 1000 світлових років роздивитись постать людини; і коли, врешті, такий телескоп буде поставлено на той зореліт і спрямовано на нашу багатостраждальну Землю - аж тоді ми зможемо, як в фільмі, подивитися події з життя якого-небудь Володимира Великого. І, дізнавшись врешті все, почати писати глобальну історію :)

З Ярославом Грицаком, як з автором, я познайомилася нещодавно. Його праці ґрунтовні, змістовні, варті уваги. Вони однозначно заслуговують на увагу. Ця книга є однозначною заміною десятитомної праці М. Грушевського. Звичайно, не можна помістити історію України в таку, порівняно, маленьку книгу. Тим паче, що історію творять люди, а без неї не обійтися. Та тут автор робить спробу розказати історію без облич. Повідати читачам про Україну так, аби на їхню думку не вплинули окремі історичні особистості. Це вдалося. "Подолати минуле" своєю метою ставить саме подолання минулого. Його не варто забувати, долати, переписувати. Прийняти — ось вихід. Зрозуміти, переосмислити, проаналізувати... Глобальна історія створила українську націю такою, яка вона є. Історія — це розповідь про нас самих. Автор зазначає, що Україна утворилася в результаті глобалізації та модернізації, а найтемніша сторона пов’язана з масовим насильством. Ця книга є переосмисленням ролі українця як жертви на роль творця — творця сьогодення. Колись минуле також було сьогоденням, завтрашній день стане сьогоднішнім. Саме для цього і потрібна ця книга — вивчення минулого, а не сухих фактів, для подолання минулого аби створити нове майбутнє.