Книга відомої радіожурналістки Аліни Акуленко «Побачити свої зірки в калюжі» розповідає про досить цікавий досвід медіабізнесу. Авторка розповідає про досить відомі, загальноприйняті елементи розвитку власної справи такі як: визначення мрії, цілі, плану, фінансового підрахунку, набору людського ресурсу та постійного моніторингу. У книзі розповідь ведеться у двох основних аспектах. Читач знайомиться з теоретичним основами медійної справи у формі декількох розділів. На це нашаровуються власні судження, досвід та певні висновки. Авторка розповідає про внутрішню кухню українського медіа ринку. Кожний читач зможе знайти деякі цікаві поради та багато досі невідомої інформації. Знайдуться і ретроспективні описи, тому саме з точки зору ностальгії книга теж буде цікавою. Приклади дуже живі, історії та розповіді відверті, і головне, що все пов’язано з українським ринком, реаліями та споживачами. Книга має досить простеньке, непримітне оформлення, папір тонкий, кремового кольору, мова написання зрозуміла та легка. Рекомендую всім читачам!

Кому ця книга може бути корисною? Можливо початківцям-медійникам. Для інших читачів «допомога у самореалізації на різних життєвих рівнях» в «українських реаліях» від цього тексту видається досить сумнівною. Що хотів сказати автор? Було б занадто зухвало стверджувати, що у тексті ми знайдемо метод пошуку зірок (ідей) під ногами (у калюжі) на відміну від загалу, що шукає їх на небі, задравши очі гору. Насправді маємо дуже нудні пояснення особливостей створення мовних проектів для радіо та ТВ ефірів. Попри багатослівні розмірковування над особливостями планування, ролі помилок, форматів, ін., пані Акуленко наприкінці таки вимушена визнати, що українській «медійний простір – це царина повторів, копіпастів, переспівів, каверів, римейків» (стор.267). Але чомусь автор зовсім обходить тему «джинси», механізмів маніпуляції, ролі і методів олігархічного контролю. І це зрозуміло. Бо метою створення інформаційних проектів можуть бути амбіції автора, імідж організації, комерційний успіх (стор.162). А про забезпечення аудиторії достовірною інформацією та її об’їктивний аналіз мова якось не йде. Чи достатньо запросити у студію політиків та експертів. З переважною більшістю політиків усе ясно. А от експерти. Процесу «систематизації та сегментування кола експертів до своїх потреб» автор приділяє достатньо уваги. І стає зрозумілим, що перш за все їх обирають як виконавців на шоу. А що до оцінки компетенції та репутації - та це таке, мабуть не дуже важливо. Книгу читати важко. Забагато метафор та загальних міркувань. Історій майже зовсім немаї. Є посилання на історії, наприклад Ларрі Кінга, чи Опри Уінфрі. Зрозуміло є Google і там можливо знайти деталі. Але історія у тексті повинна слугувати ілюстрацією і обґрунтуванням думок автора. Коли вона неповна, неконкретна вона може викликати у читача зовсім інші асоціації. Наприклад, на десяти сторінках пані Акуленко розмірковує про доцільність вчасного виходу з медіа проекту за певних обставин. Але, як приклад, наводить прем’єріаду Яценюка, який якомога довше намагався втриматись у кріслі. Дуже небагато хто вірить, що це було результатом душевних мук через острах позбавити країну мудрого керівництва. Більшість схильна пов’язувати це з процесом фіксації фінансових здобутків та закулісних перемовин про гарантії. Тож який тут зв’язок з медійними проектами? І нарешті. «Двічі в одну річку не ввійдеш – не благай мене», - співала свого часу Юлія Рай – і мала рацію» (стор.233) . Пане Герадот – ау! А чому Ви не знаєте анекдот про студента та вошу – повинні знати. І таких сумнівних місць досить багато.

Нон-фікшн українського виробництва то те, що я вже давно хотіла почитати. А тут ще й згадування однієї з улюблених цитат) Книга мене не розчарувала, але, боюсь, сподобається вона далеко не всім. Багато хто в книгах подібного жанру чекає рекомендацій на тему як нічого не робити і при цьому заробити хороші гроші. Але книга Акуленко зовсім інша. В ній посил не тільки про зорі в калюжах, а й про те, що без труда нєт і рибки із пруда. Аліна - людина з світу радіо, дуже розумна та цілеспрямована жінка. От і її книга про те, що ідею можна знайти завжди і в усьому, але не достатньо її знайти, потрібно цю ідею ще й втілити в життя, а для цього потрібно трудитись, маневрувати вперед-назад, робити висновки, вчитись на своїх помилках, розвиватись, не лінуватись, а ще часто вміти завершити те, що треба завершити. Я теж не дуже вірю в удачу та імпровізації, а от в наполегливість та труд - вірю. Чудова книга, яку б я радила до прочитання. Хоча її специфіка скоріше сфера радіо, але поради, що написані, можна застосувати в будь-якій сфері. І це таки чудово, що з*явився український нон-фікшн)