Жодна інша збірка Джона Берджера, британського арткритика та письменника, лавреата Букерівської премії, не говорить про мистецтво й політику з таким прагненням до змін.

Сам Берджер називав «По кишені» (2001) дуже особистою та написаною з відчуттям нагальної потреби. З притаманною йому увагою та критичним поглядом, Берджер пише про твори Босха, Рембрандта, Деґа, Кало, фаюмський портрет і наскельні малюнки, завдяки яким знаходить форми рефлексії про задуху сьогодення, економічну нерівність та клаустрофобію глобалізованого світу.

Есеї 1991–2000 років, зібрані під однією обкладинкою, прагнуть до спротиву помилкам сучасного світу і шукають можливості для інших просторів й інших світів, один з яких — простір кишені між читачем і автором.