Книга Планета Полин

Оксана Забужко у передмові до цього видання говорить, що есеїстка це – такий жанр, який є ознакою інтелектуальної зрілості як читача, так і автора. «Планета полин» - яскраве цьому підтвердження. Читати цю книгу, якщо не знаєш контексту, в якому жили і творили її герої, не слід. Але якщо потенційний читач має уявлення про політичну та соціальну історію ХХ століття, особливо про його тоталітарний та авторитарний треш – книга читатиметься на одному диханні.

Загалом «Планета полин» це збірка, до якої увійшли найважливіші есеї Забужко за останні 20 років. Авторка поділила їх на три групи – жіночу, чоловічу та колективну. Майже кожний есей присвячений визначній постаті української культури минулого століття. Це і Катерина Білокур, і Соломія Павличко, і Юрій Шевельов, і Леонід Плющ, і Юрій Покальчук. Дуже важливі постаті, але, на жаль, маловідомі назагал. З деякими Забужко товаришувала, від того розповіді авторки є ще ціннішими і цікавішими. Головна особливість її описів це – намагання не відділяти митця від епохи. Тому потенційному читачеві варто знати, наприклад, яким було життя селян у сталінському СРСР, щоб збагнути як жила і творила Катерина Білокур. Або ж, скажімо, мати уявлення, що таке лікувальна психіатрія доби брежнєвського застою, щоб розуміти через що довелось пройти Леоніду Плющу.

Книга важлива і варта для прочитання. Також хотілося б, щоб таких книг з’являлось якомога більше, бо в схожий спосіб треба розповісти не про одну сотню українських митців, науковців та інтелектуалів, які жили не в «надто гуманному» ХХ столітті.

Я завжди підходжу до книг Забужко з певним острахом: боюся складності тем і тексту. Але щоразу дарма. Так, складно стилістично і, як у випадку цієї книжки, над кожним есе треба подумати, але воно того варте на 100 відсотків.

Отже, "Планета Полин" - це збірка. Передмови, есе, різних років і на різні теми. Кожна - захоплива і спонукає тебе дізнатися більше про те і про тих, хто фігурує у творі.
⠀
Одразу схотілося читати Тютюнника, Покальчука і "Калинову сопілку". Захоплива історія про Катерину Білокур (особливо у порівнянні з твором Яворівського про неї ж), Софію Яблонську, зворушлива - про Соломію Павличко. Забужко відкриває нові імена і ділиться роздумами про імена легендарні - від Плюща до Бродського. І все з притаманною їй елегантністю та інтелектом. Про себе і про тих, завдяки кому вона стала такою, якою стала - щемко і щиро.