Це книга не лише про минуле, вона — про наслідки війни в Європі у сьогоденні, вона про різну Європу та її різні суспільства, про ЄС; книга про причинно–наслідкові зв’язки, про взаємозвʼязок усього з усім. Звісно ж книга дає статистику про нацизм, руйнування, втрати, про ефективність денацифікації. Книга про випадкові повороти історії, які ніхто не планував, і про рішення, які не мали альтернативи. Тут багато статистики і уся вона, звісно ж, не запамʼятається, але прийде системне розуміння історичних наслідків Другої світової у сьогоденні, в голові зафіксується глобальне бачення Європи та її суспільств після страшної тотальної війни. А ще ця книга дає розуміння того, що чекає на нас, українців, в недалекому майбутньому і чи можливе каяття "зазомбованих пропагандою" (як дехто вважає) росіян. Класна грунтовна праця одним словом. Вірю тим, хто каже, що ця книга поки краща в своєму роді з цієї теми, бо описати науково-популярною мовою такі складні моменти історії на такому широкому географічному масштабі, і не втратити суть та інтерес читача, — під силу точно не кожному. Автор зміг. Декілька цитат: 1) "упродовж 1945‒1949 років стабільна більшість німецьких громадян вважали, що «нацизм був хорошою ідеєю з поганим втіленням». У листопаді 1946 року 37% німців, які взяли участь в опитуванні в американській зоні, вважали, що «винищення євреїв, поляків та інших не-арійців було необхідним для безпеки німців заходом». Кожен третій німець погоджувався з тезою, що «євреї не повинні мати такі самі права, як представники арійської раси». Це не надто дивно, враховуючи, що респонденти прожили дванадцять років за авторитарного уряду, відданого цій ідеї. Що справді дивує, то це опитування, проведене шість років по тому, згідно з яким дещо вища частка західних німців (37 %) погоджувалася з тим, що для Німеччини було б краще, якби на її території не було євреїв. Також того самого 1952 року 25 % західних німців визнали, що були про Гітлера «хорошої думки»." 2) "У 1940-х роках німці мало розуміли, якими вони постають в очах світу. Їм було невтямки, що зробили вони та їхні керманичі; їх більше хвилювали їхні власні післявоєнні труднощі — брак харчів, житла і таке інше, — аніж страждання їхніх жертв. Вони справді радше були схильні бачити себе в ролі жертви, а відтак вважали суди й решту звинувачень у злочинах нацизму помстою союзників-переможців поваленому режимові." 3) "Одна річ була змусити німців відвідувати покази документальних фільмів, а зовсім інша — їх дивитися, не говорячи вже про обмірковування побаченого." 4) "Численні експерти з Німеччини та Східної Європи засудили участь радянських прокурорів та суддів як лицемірство. Поведінка Червоної армії та дії Радянського Союзу на «звільнених» ним територіях ні для кого не були таємницею. Насправді, тоді про них напевно знали і писали більше, ніж у подальші роки. До того ж, у пам’яті людей усе ще були свіжі спогади про чистки та розправи 1930-х років. Те, що совєти судили нацистів — часом за ті самі злочини, які вчиняли вони самі, — знецінювало Нюрнберг та інші процеси. Як сказав Джордж Кеннан, «єдиним висновком, який випливав із цього процесу, було те, що очільників одного уряду за одних обставин за такі злочини можна було відбілити й пробачити, а іншого — за інших обставин — покарати на смерть без виправдання чи пробачення»." 5) "Саме через те, що особисту провину очільників Третього Райху, починаючи із самого Гітлера, встановлювали так повно і скрупульозно, багато німців повірили в те, що решта з них не несе жодної провини, що загалом німецький народ — так само пасивна жертва нацизму, як і всі інші. Можливо, нацистські злочини і були «скоєні в ім’я Німеччини» (слова колишнього канцлера Німеччини Гельмута Коля), але мало хто по-справжньому розумів, що це справа рук німців."

Завершення Другої Світової війни стало відправною точкою новітньої історії Європи. В своїй праці Тоні Джат досліджує шляхи розвитку європейських країн починаючи від 1945 року. Особливістю книги стало дослідження країн як Західної та і Східної Європи. Незважаючи на різні початкові можливості та зовнішньополітичні впливи врешті європейські країни в цілому зуміли знайти шлях до порозуміння та єднання. Особливого значення книга набуває з огляду на те, що створена вона американським істориком, а це дає можливість поглянути на європейські історичні процеси з іншого куту зору. Автор приділяє значну увагу повоєнній відбудові, та хронологічно поділяє історію Європи на наступні хронологічні періоди: 1945-1953 роки (повоєнний період), 1953-1971 роки (період економічного добробуту), 1971-1989 роки (економічна рецесія), 1989-2005 роки (після падіння "залізної завіси"). В цілому праця досить ґрунтовна та інформативна з великою кількістю маловідомих та важливих фактів. Книга розрахована в першу чергу для істориків, але здатна зацікавити і широке коло читачів.

Експерименти з історіописанням часто супроводжуються відмовою від традиційного підходу до тексту, який має бути логічним, зрозумілим читачу, навіть якщо він вперше звернувся до певної теми. Але це не випадок праці "Історія Європи від 1945 року". Це дійсно "перехресна" історія усього континенту. Автор вдало поєднав сюжети політичної історії та історію культури, роздуми щодо тенденцій економічного розвитку і точні психологічні портрети багатьох європейських політиків. Оригінальна композиція тексту, вдалий переклад, несподівані "сюжетні лінії" "добре знайомої" повоєнної історії захоплюють. Європа несподівано постає у новому образі спільноти, здатної відроджуватись на наших очах.