Можу сміливо назвати себе українською пратчеттоманкою, адже придбала і прочитала майже всі книги Террі Пратчетта, що вийшли українською у Видавництві Старого Лева. Маю улюблені цикли («Варта» й «Відьми»), але з цікавістю читаю позациклові романи, щоразу готуючись до чогось нового й неочікуваного. Отже, «Піраміди». Що нового? (Не можу утриматися, буду цитувати улюбленого автора). 1. Вперше ми можемо побачити анк-морпоркську Гільдію найманців зсередини, очима одного з її вихованців. «До школи було легко потрапити, школу було легко полишити (вся штука в тому, щоб на своїх ногах).» Ми разом з Тепіком зможемо з усіма подробицями пройти небезпечний випускний іспит Гільдії… 2. Ми відвідаємо ще одну країну Дискосвіту - Стародавнє царство Джелібейбі, «підперте з обох боків сильнішими сусідами, які мирилися з його існуванням, бо, коли б його там не було – постійно воювали б одне з одним. Ні, Джелібейбі була колись великою державою… Все, що лишилося від тих славних днів, - це дорожезний палац, кілька запорошених руїн у пустелі і … піраміди.» 3. Ми дізнаємось дещо нове про піраміди: «Перші піраміди побудували людські істоти, такі собі мішечки води, здатної до мислення, що їх підтримують вертикально крихкі поклади кальцію – саме вони розрізали каміння на шматки, а потім важко збирали їх назад, у кращу форму.» «Дредноути вічності, що везуть важкий вантаж крізь тумани Часу, і кожен їхній пасажир подорожує першим класом…» «У силі пірамід нема нічого містичного. Піраміда – це загата у потоці часу. За правильної форми й орієнтації у просторі, належним чином напхана паракосмічними вимірами, велика маса каменю має темпоральний потенціал, який можна спрямовувати так, щоб прискорювати чи обертати навспак час над невеличкою площею; так само гідравлічним домкратом можна качати воду проти течії.» 4. Про релігію та жерців: «Діос, Перший Радник і верховний жрець над верховними жерцями, не був від природи релігійною людиною. Ця риса не рекомендована для професії верховного жерця, бо робить тебе упередженим і хворобливим.» «Мало хто може дивитися просто на сонце, але під жовчним поглядом Діоса навіть сонце могло б здригнутися і відвернутися. Очі Діоса над грізним носом нагадували подвійний далекомір.» Цей герой нагадав мені славнозвісного Патріція Ветінарі. «Велика розрада – знати, що боги існують. Знати, що вони існують тут – жахливий бік релігії… Ніщо так не підриває віру, як можливість побачити, чітко і ясно, об’єкт цієї віри. Побачити своїми очима – не означає повірити, попри поширену думку. Навпаки, на цьому віра закінчується, бо вона більше не потрібна.» «Вони – наші боги, – прошипів Діос. – А не ми – їхні люди. Вони – наші боги і мусять робити, що їм сказано!» 5. Про верблюдів: «Правда в тому, що верблюди значно розумніші за дельфінів. Верблюди настільки кмітливіші за дельфінів, що дуже швидко збагнули: найрозсудливіше, що може зробити будь-яка розумна тварина, … – надійно приховати факт своєї розумності від людей.» Верблюд Гей Скотиняко – повноправний герой роману, зі своїм характером і талантом (ви точно здивуєтеся!). Невипадково він зображений на обкладинці. 6. Про різні аспекти нашого життя: «Нащадки! … Ощадиш кожну копійчину, щоб відправити їх на навчання в найкращі школи, а відплачують тобі тим, що отримують там освіту.» «У цьому нам нема рівних. Звичайні тварини ні за що не подужали б так поводитись. Треба бути людською істотою, щоб бути по-справжньому дурним.» «Найменше священству були потрібні саме солдати, сповнені ентузіазму. Сповнені ентузіазму солдати швидко починають нудитися без війни та думати небезпечні думки про те, наскільки краще вони могли б керувати країною.» Та багато інших розумних і дотепних думок від Террі Пратчетта :) Загалом, не можу сказати, що я аж у захваті від цієї книги. Вона не посунула моїх фаворитів з п’єдесталу. Але певне задоволення я від неї отримала. Хоча б тому, що вона трохи відволікала мене від нашої жахливої реальності. На відміну від тих регіонів, де зараз справжнє пекло, наше місто - в окупації. Більшість людей втратила роботу, часто залишаємось без зв’язку та інтернету… Читання – одна з небагатьох розрад, якої нас не позбавили.

Позациклова робота Пратчета, яка не відступає ні від атмосфери Дискосвіту, а ні від традиційної якості творів автора. Є на Дискосвіті одна країна, у котрій все стародавнє настільки, що складається враження ніби то час майже не плине там, і майже єдиним його індикатором є кількість пірамід, що збільшується з кожним померлим монархом. Однак плину подій доведеться гарненько перетруситися після того, як одного принця відправлять на навчання до вельмивідомої школи найманців у Анк-Морпорку. А коли він успадкує трон і буде намагатися внести зміни супроти вірувань вельмиконсервативного верховного жреця Діоса..... що ж, інше слід читати особисто, проте книга вас не розчарує. Особливо поглядом на пірамиди та їхні дещо магічні особливості.