Ліза Вінґейт "Перш ніж ми стали вашими" Історичний роман, заснований на реальних подіях. 1939 рік. Мемфіс. Рілл 12 років і вона щасливо живе з батьками та молодшими сестрами та братиком на річці. Одного разу до їхнього річкового будиночка вривається поліція і забирає дітей до Товариства дитячих будинків у Теннесі, де тих, хто вижив, фактично продають у інші сім'ї. Саме тоді Рілл стає Мей і мусить дбати про себе і молодших сама, аби вижити і втекти додому. Початок 20 століття. Південна Кароліна. Ейвері - успішна дочка діючого сенатора, на яку родина покладає великі надії. Випадково в будинку для літніх людей вона зустрічає жінку, яка називає її Ферн. Чи є у них щось спільне? Ейвері вирішує відкрити шафу зі скелетами. Те, що вона дізнається шокує її. Жахлива правда - Джорджія Танн, жінка, яка мала дбати про інтереси дітей, забирала їх у батьків без поважних на те причин, без рішення суду. Жінкам після пологів під дією заспокійливих підсовували документи на відмову від дітей. Особливою популярністю користувалися діти з блакитними очима та світлим волоссям. Важко уявити, що ця жінка працювала таким чином 30 років!!! Хоча злочини були розкрито, Танн уникла правосуддя. Вона померла від раку. Розслідування закінчилося так і нормально не почавшись, адже це загрожувало репутації високопосадовців, які були замішані в цьому. Болісна історія, а від того, що вона реальна, то до мурах на шкірі стає страшно за людство, до чого ж можна докотитися...

Мені було цікаво і водночас важко читати. На реальних фактах - ось що робить роман по-справжньому непростим. Історія про те, як одна жінка в цілях наживи організувала товариство дитячих будинків, де утримувались діти, викрадені у незаможних чи соціально незахищених батьків, щоб пізніше передати їх на всиновлення за гроші. Направду мороз по шкірі від опису жорсткості яка в тих закладах панувала (а авторка для написання книги використовувала інтерв'ю з людьми, які в цих дитячих будинках жили). Майже 30 років засновниця товариства творила свої чорні справи, розбивала сім'ї, ламала дітям психіку, за цей час від неналежного догляду чи внаслідок покарань загинуло 500 дітей! І все це зійшло їй з рук, а правда відкрилася лише після її смерті, та й то справу зам'яли, бо пані мала високих покровителей. Щодо сюжету, то тут історія сім'ї Фосс, що жили у плавучому домі на річці Міссісіпі, яких викрали і роздали по різних сім'ях на всиновлення, і як вони знайшли одне одного у зрілому віці. Паралельно іде лінія сьогодення, де молода дівчина Ейвері намагається розплутати таємницю своєї бабусі, і здогадайтеся самі, як ці дві історії поєднані між собою :)

Не можу сказати, що книга мене сильно захопила. Напевно, єдиний момент який шокує, що це було реально.Мені важко уявити, як можна було чинити так з дітьми і калічити їх життя і життя їхніх батьків. Якщо чесно я більше очікувала від книги. Про неї стільки було хороших відгуків, напевно саме тому було невеличке розчарування. Але, безумовно книга варта уваги. Не думаю, що я колись буду її перечитувати, це не та книга до якої хочеться повертатися. Якщо вас цікавлять історії про дітей, про тяжкі і заплутані долі, то ця книга саме про це.