Книга "Переможцю не дістається нічого" стала першою книгою Гемінґвея, яку я прочитав. Я чув про письменника багато: і хорошого, і поганого. Та хороше значно переважало, і коли я врешті-решт взявся за твір, Гемінґвей мав у мене величезний кредит довіри. Видання чудове. Як і решту книг Гема від Старого Лева, цю приємно тримати в руках, читати і просто розглядати. Сама по собі, вона вже приносить естетичне задоволення. Та книга мене вкрай розчарувала. Перша ж розповідь нагадувала роботу якогось одинадцятикласника, який не так давно вперше спробував писати. Неймовірно проста та обмежена мова — слова повторювались, без жодної потреби на них наголошувати, а описи викликали лиже жаль. Для мене залишились незбагненними наміри автора в такі моменти, але й розкривати їх бажання відпало. Кажуть, що Гемінґвей порівнював прозу з айсбергом (в якого більша частина прихована під поверхнею води), і, читаючи "Переможця", я не раз про це згадував. Мене не покидало відчуття, ніби десь тут щось заховано, але що саме — інколи я так і не зрозумів. Автор не робить ні висновків, ні чітких зображень, які розкривали б суть. Ніби він просто вирвав з контексту життєві епізоди і переніс їх в текст — і вкрай невдало, так, що пару надважливих деталей, вирішальних для всього розуміння, просто загубились. Звідси відчуття незакінченості, ніби Гем не виразив думку до кінця, а твір "Переможцю не дістається нічого" — це просто збірка марних поразок, без змісту та глибоких частин. Також було б дивно не згадати про французьку, яка є у творі, адже її не просто пару реплік, нею всіяні діалоги кількох великих розповідей, і ці діалоги тягнуться на цілі сторінки! Такі моменти просто заганяли мене в безвихідь — чому не зробити переклади знизу сторінки? Натомість довелось сидіти з телефоном в руках і перекладати, що зіпсувало всю розповідь. Я пишу цю рецензію вже після того, як прочитав кілька інших книг Гемінґвея, і можу з певністю сказати, що вони вийшли більш вдалими. Цьому ж твору надто багато бракує, і для мене його недоліки переважили решту.

Ернест Гемінґвей-відомий письменник, який здобув Нобелівську премію. Розпочинав свій шлях зі звичайних віршів, але ця любов до письма породила ще сильніше почуття, і він розпочав писати оповідання, а згодом більше. Це було моє перше знайомство з автором і, як виявилося, воно було вдалим. Бо Ернест зумів залишити якийсь осад на моїй душі. Відразу після прочитання цієї збірки, я не могла раціонально думати і мені здалось, що не дуже воно й цікаве. Але, змусивши, себе обдумати кожне оповідання окремо, я була в захваті. Можливо, ця книга не для всіх, хто не знайомий з автором. І тому перше знайомство не дуже раджу розпочинати саме нею. Але, як кажуть:"На вкус и цвет". Мені ж не відразу книга запала у серце. Це оповідання про повсякденність, моральні цінності та людські турботи. Стиль письма автора незвичайний, він здатний зачепити з перших сторінок, і ти не зможеш відірватися. До речі, книгу я прочитала за день. Це історії про гострі внутрішні протистояння людини та аморальність. Найбільше сподобались оповідання "Світло для світу" та "Різка зміна". Автор показує, що інколи переможцю нічого не дістається. Дуже вдала назва до збірки. Інколи сама доля розпоряджається нами Однозначно я ще буду читати книги цього автора, бо саме такої буденності у чтиві не вистачало. Дуже шкода, що цей мотиватор та надихаюча людина зробила таке з собою