Книга Пехота

Книга про життя та побут українських військових на лінії бойового зіткнення або у "тарифній зоні", як її називає автор. Її цінність передусім у тому, що вона наближує військо до суспільства в сенсі розуміння та діалогу. І наразі це надзвичайно важливо, бо попри заяви про підтримку на позір, цивільні люди мало уявляють, що таке ЗСУ, як вони влаштовані та як ставитися до людини у "пікселі", яка повернулася "звідти". Люди передусім кидаються в протилежні крайнощі, відповідно військові постають aбо як рафіновані герої (яким ото ставили совєцькі пам'ятники) або як суцільні агресивні неадеквати які завжди бухають і всі як один мають ПТСР.

Натомість книга розповідає, що вояки це ваші вчорашні знайомі, сусіди, сантехніки що лагодили вам водогін, або ж механіки, які ремонтували вашу машину. Передусім, це середньостатистичні люди яких держава покликала себе (і решту громадян) захищати. Відповідно, військо це проекція суспільства - і кількість неадекватів як і притомних людей приблизно така сама як і у вашій околиці, під'їзді чи ОСББ. Військовий на лінії розмежування передусім живе і окрім війни має певний побут, облаштовує власний житловий простір, готує собі попоїсти, пиляє та рубає дрова для обігріву, їздить на Нову Пошту, купує шаурму у Волновасі та мріє помитися гарячою водою та виспатися. Ну і звісно перемогти ворога.

Цікаво та пізнавально читати про різні військові вигадки по введенню супротивника в оману. Здоровенною вишнею на торті видається армійський гумор. Ну і звісно чесність та відвертість - не вийшло стримати сльози під час читання "День дев'ятий", особливо інтермедії.

Дякую, Мартіне, почуття співпереживання вдалося викликати з лишком!