Палімпсест. У 3 книгах. Книга 1. Стожар
Паперова книга | Код товару 747285
Yakaboo 3.8/5
Автор
Ярина Каторож
Видавництво
КМ-БУКС
Серія книг
Український роман
Мова
Українська
Рік видання
2017
Кількість сторінок
432
Ілюстрації
Чорно-білі
Формат
84x108/32 (130х200 мм)

Усе про книжку Палімпсест. У 3 книгах. Книга 1. Стожар

Читач цього роману-фентезі потрапить до світу Патрії — держави, якої давно вже не існує. Але на землях якої переплелись давньоукраїнські імена, вишивані сорочки та холодна зброя з прихованими механізмами, що готові от-от показати свою міць. Тут панують нещадні белати, а в далеких лісах Дикого краю сплять скелі з обличчями велетнів.

Це роман про злість, жорстокість і любов. Це книга-клубок з історій, справжній палімпсест з прихованими рядками, в якому однієї миті видається, що знаєш про персонажа або ситуацію геть усе, а в наступну — ставиш собі питання: а чи довго ще до наступного розділу — можливо, там буде трохи більш відхилено завісу сюжету?

Характеристики
Автор
Ярина Каторож
Видавництво
КМ-БУКС
Серія книг
Український роман
Мова
Українська
Рік видання
2017
Кількість сторінок
432
Ілюстрації
Чорно-білі
Формат
84x108/32 (130х200 мм)
Рецензії
  •  
    "Голодні ігри по-українськи, або сповідь кімнатного історика" 80% користувачів вважають цей відгук корисним
    Ну, по-перше, навіть не знаю як мені збрело в голову прочитати дівчаче ( саме дівчаче, а не жіноче ) фентезі. Чесно кажучи, це й досі для мене загадка. По-друге авторка ( не в образу буде скажано ) є беззаперечним фаном такого геніального "Щедевру" як "Голодні ігри". Особисто я нічого не маю проти цього твору, а от пан Логіка має... По-третє, навіть у Професора було розмитіше зображення Добра і Зла, як сторін протистояння, і в цілому персонажі мали більш-менш різносторонні характери. Але тут... Та про все по-порядку.
    Почнімо з болючого, а це в нас Передмова, що належить одній не менш творчій особистості. Ну, хто знає той зрозуміє, як то кажуть, а хто не знає - нехай залишається в блаженному незнанні. Знову ж таки, наголошую, що не маю нічого проти неї, як людини, але письменницький талант викликає певні сумніви. Але не про те зараз! Головне, що в передмові натякають ( не те щоб прозоро, а скоріше посередництвом кидання ідеології в обличчя ) на те, що світ Стожару ( насправді "стожар" означає копицю сіна, але тут це чомусь аналог джедая ) такий схожий на наш. І Ви таки будите сміятися, але там теж притісняють калинову... тобто стожарову. Не подумайте нічого, я за україномовне суспільство, але не тоді коли воно розбавлене польським діалектом - такими собі поляцизмами ( щось на кшталт східних русизмів, але на заході ). По-між рядків, та кого я обманюю, просто чорим по білому подається !ШОКУЮЧА! інфа, що дітям виривали язики за рідну мову... Як це мило: пишучи фентезі, скотитися в кухонну політоту!
    Далі йде чудова розповідь про Особливу дівчинку Анну, котру всевишній нагородив неземною красою ( як і решту персів, але не суть ). Вона юний джедай, котрих вже давно вирізали сітхи, мимохідь створивши власну імперію з блекджеком і палімпсестами. Ну, все як ми любимо! Чесно кажучи сама ідея світу мені прийшлася по душі і однієї миті я навіть спіймав себе на думці: "Not bad!". Але, як то кажуть, мить закінчилася і мені запропонували Ханну.
    Ханна цікавий пацієнт з явними розладами психіки, але воно й не дивно: жити під гнітом Рос... вибачаюсь - ЦИРКути ( тобто авторка сама тролить, натякаючи, що це не імперія, а Цирк? В будь-якому випадку істина десь поряд). І з самою Ханною наче все добре - звичайна дівчинка-бунтарка, а от її сюжетка подається дещо дивно... Зараз поясню: геніальна/кривава/тоталітарна/"угнітальна"/домінальна/алфа ( потрібне підкреслити ) імперія ЦИРКута затіває страшні речі. Без перебільшень, геніальне правління імперії вигадує хитрий план ( такий хитрий ): насильно брати з сімей підкорених народів по одній дитині і навчаючи їх, створювати з дітей елітні гвардії, котрі ледве не допущені до всіх держ-таємниць. При цьому "діти" - це умовний термін під який підпадають навіть цілком сформовані особистості років вісімнадцяти. Ну, я уявляю цю нараду в ген-штабі імперії, на якій було ухвалено зібрати молодь котра їх ненавидить за роки знущань ( привіт вирвані язики ), озброїти, навчити ( в тому числі мистецтву вбивства ) і, власне, допустити ледве не до держ-таємниць. Що може статися?! Коротше: "Just as planned!".
    Моральний бік поведінки головних героїнь теж важко розглядати. Я розумію, що фемінізм це прекрасно і навіть пахне мандаринами, але я не сексист і навіть не жіноненавистник, проте в сцені де Ханна притискала свого кавалера до стінки, аби розслабитися після тренувань, викликали в мене відчуття подиву, роздратування і легенького сорому. Повірте мені, справа не в тому, що притискала жінка/дівчина, а в тому, що відбувався акт домінації з сексуальним змістом. І це б виглядало так само безглуздо якби Ханну притискав який-небудь хвацький парубок. Я звісно зрозумів, що це була феміністична сюжетка сильної жінки, але вона була подана так неуміло, з такими перегинами! Для прикладу візьмемо Еовін з ВП: вона сильна, незалежна, її теж не одразу сприймають всерйоз ( в плані корисності на полі бою, по зрозумілим причинам ), але вона не дратує і не верещить на кожному кроці, що вона самостійна і взагалі коти її улюблені тварини. В результаті ми маємо серйозного та цікавого перса і Еовін навіть "виносить" Короля-Чародія, власне, не маючи ніяких особливих талантів та даних, вона просто одна із багатьох, хто готовий померти за свою Батьківщину, а от це вже і робить її особливою. І вона прописана як жива людина, як жінка( не дама-в-небезпеці, а саме жінка ), її любовна лінія просочена смутком, адже це вона ризикує життям заради кохананого, а не він за неї. От це вже справді глибоко. Що ж ми маємо в образі Ханни? Якщо коротко то термінатора з обличчям янгола.
    В принципі, на цьому можна було б і завершити, якби я забув про "чорно-білість" цього світу. Гадаю, не важко здогадатися яка ідеологія пропагується рядками де виривають язики бідолашним дітям за слово сказане рідною мовою? Так от, в цілому, роман вертиться навколо утисків одного народу/народів іншим. Прикладів цьому OVER 9000! І пояснень цьому немає. Ніхто Вам не скаже, як так сталося, що ЦИРКута стала імперією ( за винятком фрази "завоювали/поневолили/підкорили" ), не буде внятних пояснень. Не скажуть чому пала Патрія. От мені й справді цікаво, чи в усьому Патрія схожа на Україну? ( в чому нас запевняє передмова від автора, чий роман про "вогкість" включений в шкільну програму ). Моживо Патрія, як і Україна ( тоді ще Київська Русь ) розкололася на роздроблені князівства, очолювані властолюбцями, котрі навіть не змогли зібратися до купи, коли Боголюбський розоряв !ДВА ДНІ! столицю? Чи може Патрія пережила свою битву при Калці, яку важко оцінювати серйозно? Можливо на заході Патрії було своє Галицько-Волинське князівство і після смерті тамтешнього Романа Мстиславича, його малолітні діти підпали під вплив Посполитої і все пішло по відомому напрямку? Чи може у Патрії була своя Переяславська рада, наслідком якої був ряд доволі цікавих подій? Ні, подібних міркувань в цьому романі чекати не варто. ЦИРКута - зло, вона хоче влади і панування, а ще хоче знищити культурну спадщину ( тут я так розумію натяк на монголів і Батия, котрі спалили увесь Київ із усією культурною спадщиною, і лише Золоті ворота дивом уціліли). Місцями мені ставало ніяково від цієї лякаючої однобокості і від тих хвалебних оглядів на "ТиТрубі" та відгуків на відомих сайтах. Я не дурень і розумію, що автору важко відійти від стереотипів сіспільства в якому він живе. І це не біда автора - це біда суспільства. Тож не хочу образити Ярину, а лише прошу її ширше поглянути на ситуацію, котру їй вималювало суспільство. Таке світосприйняття подібне Платонівській печері і не призводить абсолютно ні до чого.
    З повагою Старий Толкініст.
  •  
    Картонна імперія 83% користувачів вважають цей відгук корисним
    Коли я читала книгу львівської письменниці Ярини Каторож, то склалося враження, що це суто жіноче фентезі. Постараюся не спойлерити, а просто напишу свою думку і враження після прочитання. Взагалі, я надзвичайно сильно люблю фентезі, але серед українських сучасників, мало хто може надати дійсно класний продукт.
    Скажу відверто, я повелась на позитивні (іноді навіть хвалебні) відгуки й придбала книгу. З першого погляду мені сподобалася обкладинка й ілюстрації, все виглядає привабливо, але так як мене цікавить більше зміст, то ось що вийшло.
    Книга не затягнута, так що можна читати й особливо не задумуватись, але тут виходить і мінус – сюжетні лінії настільки примітивні, що я знала, як будуть розвиватись подальші дії. Сюжет взагалі особливо не розгалужується, особисто мені таке не подобається, я звикла до неочікуваних поворотів, до напруження, яке тягнеться вміло автором, до яскравих персонажів, які одразу ж врізаються в пам’ять…коротше, можна ще багато писати.
    Після того як я прочитала книгу, мені здалося, що основна сюжетна інтрига твору в тому: котра з дівчаток (ГГ) буде з тим хлопчиком, а котра – ні. А двох головних героїнь книги об’єднує велика тяга до чоловічої статі, серйозно.
    Назрівають питання ще під час читання: якщо це фентезі називається епічним, то чому там не розкривається цей новий світ від Стожара? Де хоча б мінімальний курс історії по Циркуті? Головній героїні (Стожару) все одно? Чи вона готова прийняти як належне: що одні хороші, а інші погані? Чому вона так не переймається, й не ставить питання: хто я така? Що тут відбувається взагалі? Ця ниточка повинна була бути протягом всього твору, а читач отримує ще одну дозу: «Що між цими двома? Вони пара чи як?»
    Ще мене радує те, як персонажам книги легко все дається, просто таки по магічному клацанню пальців Стожара. Ну не буває так, навіть у фентезійному світі..
    Щодо другої ГГ – Ханни, то це просто богиня власної мотивації. Ось тут я аж засміялась…за недалекоглядність товаришки, таке видавати)) Й знову за рибу гроші: навчання десь там, на «околицях» книги, а от любов на передньому плані і в усій свої непривабливій красі… До речі, про красу, всі, абсолютно ВСІ перси книги надзвичайно привабливі й сексуальні молоді особи.
    (Пи.си. і як вона могла стати найуспішнішої ученицею в Сколісі, якщо майже весь час провалялася в медпункті?!)
    Ще деталь: є відголоски такого твору як «Голодні ігри», це кидається в очі відразу, тому хто хоча б раз дивився фільм, чи читав книги.
    Взагалі концепція тоталітарної Циркути виглядає як щось вторичне, десь уже чула, бачила.. Знову таки, все буде заключатися в тому, що особлива дівчинка та бойова дівчинка поведуть за собою змарнілих і пригноблених людей до кращого майбутнього. Мені здається, що я знаю, чим закінчиться книга, і мені цього досить.
    Два плюси цієї книги:
    1. Гарна обкладинка та ілюстрації до книги;
    2. Не пам’ятаю як називається частина книги, але там флешбеки із життя Стожара. Так от, коли читала ту частину, то забула, що це фентезі. Авторко, задумайтесь над тим, щоб почати писати любовні романи, у Вас це дійсно виходить.
Купити - Палімпсест. У 3 книгах. Книга 1. Стожар
Палімпсест. У 3 книгах. Книга 1. Стожар
150 грн
Немає в наявності
 

Рецензії Палімпсест. У 3 книгах. Книга 1. Стожар

  •  
    "Голодні ігри по-українськи, або сповідь кімнатного історика" 80% користувачів вважають цей відгук корисним
    Ну, по-перше, навіть не знаю як мені збрело в голову прочитати дівчаче ( саме дівчаче, а не жіноче ) фентезі. Чесно кажучи, це й досі для мене загадка. По-друге авторка ( не в образу буде скажано ) є беззаперечним фаном такого геніального "Щедевру" як "Голодні ігри". Особисто я нічого не маю проти цього твору, а от пан Логіка має... По-третє, навіть у Професора було розмитіше зображення Добра і Зла, як сторін протистояння, і в цілому персонажі мали більш-менш різносторонні характери. Але тут... Та про все по-порядку.
    Почнімо з болючого, а це в нас Передмова, що належить одній не менш творчій особистості. Ну, хто знає той зрозуміє, як то кажуть, а хто не знає - нехай залишається в блаженному незнанні. Знову ж таки, наголошую, що не маю нічого проти неї, як людини, але письменницький талант викликає певні сумніви. Але не про те зараз! Головне, що в передмові натякають ( не те щоб прозоро, а скоріше посередництвом кидання ідеології в обличчя ) на те, що світ Стожару ( насправді "стожар" означає копицю сіна, але тут це чомусь аналог джедая ) такий схожий на наш. І Ви таки будите сміятися, але там теж притісняють калинову... тобто стожарову. Не подумайте нічого, я за україномовне суспільство, але не тоді коли воно розбавлене польським діалектом - такими собі поляцизмами ( щось на кшталт східних русизмів, але на заході ). По-між рядків, та кого я обманюю, просто чорим по білому подається !ШОКУЮЧА! інфа, що дітям виривали язики за рідну мову... Як це мило: пишучи фентезі, скотитися в кухонну політоту!
    Далі йде чудова розповідь про Особливу дівчинку Анну, котру всевишній нагородив неземною красою ( як і решту персів, але не суть ). Вона юний джедай, котрих вже давно вирізали сітхи, мимохідь створивши власну імперію з блекджеком і палімпсестами. Ну, все як ми любимо! Чесно кажучи сама ідея світу мені прийшлася по душі і однієї миті я навіть спіймав себе на думці: "Not bad!". Але, як то кажуть, мить закінчилася і мені запропонували Ханну.
    Ханна цікавий пацієнт з явними розладами психіки, але воно й не дивно: жити під гнітом Рос... вибачаюсь - ЦИРКути ( тобто авторка сама тролить, натякаючи, що це не імперія, а Цирк? В будь-якому випадку істина десь поряд). І з самою Ханною наче все добре - звичайна дівчинка-бунтарка, а от її сюжетка подається дещо дивно... Зараз поясню: геніальна/кривава/тоталітарна/"угнітальна"/домінальна/алфа ( потрібне підкреслити ) імперія ЦИРКута затіває страшні речі. Без перебільшень, геніальне правління імперії вигадує хитрий план ( такий хитрий ): насильно брати з сімей підкорених народів по одній дитині і навчаючи їх, створювати з дітей елітні гвардії, котрі ледве не допущені до всіх держ-таємниць. При цьому "діти" - це умовний термін під який підпадають навіть цілком сформовані особистості років вісімнадцяти. Ну, я уявляю цю нараду в ген-штабі імперії, на якій було ухвалено зібрати молодь котра їх ненавидить за роки знущань ( привіт вирвані язики ), озброїти, навчити ( в тому числі мистецтву вбивства ) і, власне, допустити ледве не до держ-таємниць. Що може статися?! Коротше: "Just as planned!".
    Моральний бік поведінки головних героїнь теж важко розглядати. Я розумію, що фемінізм це прекрасно і навіть пахне мандаринами, але я не сексист і навіть не жіноненавистник, проте в сцені де Ханна притискала свого кавалера до стінки, аби розслабитися після тренувань, викликали в мене відчуття подиву, роздратування і легенького сорому. Повірте мені, справа не в тому, що притискала жінка/дівчина, а в тому, що відбувався акт домінації з сексуальним змістом. І це б виглядало так само безглуздо якби Ханну притискав який-небудь хвацький парубок. Я звісно зрозумів, що це була феміністична сюжетка сильної жінки, але вона була подана так неуміло, з такими перегинами! Для прикладу візьмемо Еовін з ВП: вона сильна, незалежна, її теж не одразу сприймають всерйоз ( в плані корисності на полі бою, по зрозумілим причинам ), але вона не дратує і не верещить на кожному кроці, що вона самостійна і взагалі коти її улюблені тварини. В результаті ми маємо серйозного та цікавого перса і Еовін навіть "виносить" Короля-Чародія, власне, не маючи ніяких особливих талантів та даних, вона просто одна із багатьох, хто готовий померти за свою Батьківщину, а от це вже і робить її особливою. І вона прописана як жива людина, як жінка( не дама-в-небезпеці, а саме жінка ), її любовна лінія просочена смутком, адже це вона ризикує життям заради кохананого, а не він за неї. От це вже справді глибоко. Що ж ми маємо в образі Ханни? Якщо коротко то термінатора з обличчям янгола.
    В принципі, на цьому можна було б і завершити, якби я забув про "чорно-білість" цього світу. Гадаю, не важко здогадатися яка ідеологія пропагується рядками де виривають язики бідолашним дітям за слово сказане рідною мовою? Так от, в цілому, роман вертиться навколо утисків одного народу/народів іншим. Прикладів цьому OVER 9000! І пояснень цьому немає. Ніхто Вам не скаже, як так сталося, що ЦИРКута стала імперією ( за винятком фрази "завоювали/поневолили/підкорили" ), не буде внятних пояснень. Не скажуть чому пала Патрія. От мені й справді цікаво, чи в усьому Патрія схожа на Україну? ( в чому нас запевняє передмова від автора, чий роман про "вогкість" включений в шкільну програму ). Моживо Патрія, як і Україна ( тоді ще Київська Русь ) розкололася на роздроблені князівства, очолювані властолюбцями, котрі навіть не змогли зібратися до купи, коли Боголюбський розоряв !ДВА ДНІ! столицю? Чи може Патрія пережила свою битву при Калці, яку важко оцінювати серйозно? Можливо на заході Патрії було своє Галицько-Волинське князівство і після смерті тамтешнього Романа Мстиславича, його малолітні діти підпали під вплив Посполитої і все пішло по відомому напрямку? Чи може у Патрії була своя Переяславська рада, наслідком якої був ряд доволі цікавих подій? Ні, подібних міркувань в цьому романі чекати не варто. ЦИРКута - зло, вона хоче влади і панування, а ще хоче знищити культурну спадщину ( тут я так розумію натяк на монголів і Батия, котрі спалили увесь Київ із усією культурною спадщиною, і лише Золоті ворота дивом уціліли). Місцями мені ставало ніяково від цієї лякаючої однобокості і від тих хвалебних оглядів на "ТиТрубі" та відгуків на відомих сайтах. Я не дурень і розумію, що автору важко відійти від стереотипів сіспільства в якому він живе. І це не біда автора - це біда суспільства. Тож не хочу образити Ярину, а лише прошу її ширше поглянути на ситуацію, котру їй вималювало суспільство. Таке світосприйняття подібне Платонівській печері і не призводить абсолютно ні до чого.
    З повагою Старий Толкініст.
  •  
    Картонна імперія 83% користувачів вважають цей відгук корисним
    Коли я читала книгу львівської письменниці Ярини Каторож, то склалося враження, що це суто жіноче фентезі. Постараюся не спойлерити, а просто напишу свою думку і враження після прочитання. Взагалі, я надзвичайно сильно люблю фентезі, але серед українських сучасників, мало хто може надати дійсно класний продукт.
    Скажу відверто, я повелась на позитивні (іноді навіть хвалебні) відгуки й придбала книгу. З першого погляду мені сподобалася обкладинка й ілюстрації, все виглядає привабливо, але так як мене цікавить більше зміст, то ось що вийшло.
    Книга не затягнута, так що можна читати й особливо не задумуватись, але тут виходить і мінус – сюжетні лінії настільки примітивні, що я знала, як будуть розвиватись подальші дії. Сюжет взагалі особливо не розгалужується, особисто мені таке не подобається, я звикла до неочікуваних поворотів, до напруження, яке тягнеться вміло автором, до яскравих персонажів, які одразу ж врізаються в пам’ять…коротше, можна ще багато писати.
    Після того як я прочитала книгу, мені здалося, що основна сюжетна інтрига твору в тому: котра з дівчаток (ГГ) буде з тим хлопчиком, а котра – ні. А двох головних героїнь книги об’єднує велика тяга до чоловічої статі, серйозно.
    Назрівають питання ще під час читання: якщо це фентезі називається епічним, то чому там не розкривається цей новий світ від Стожара? Де хоча б мінімальний курс історії по Циркуті? Головній героїні (Стожару) все одно? Чи вона готова прийняти як належне: що одні хороші, а інші погані? Чому вона так не переймається, й не ставить питання: хто я така? Що тут відбувається взагалі? Ця ниточка повинна була бути протягом всього твору, а читач отримує ще одну дозу: «Що між цими двома? Вони пара чи як?»
    Ще мене радує те, як персонажам книги легко все дається, просто таки по магічному клацанню пальців Стожара. Ну не буває так, навіть у фентезійному світі..
    Щодо другої ГГ – Ханни, то це просто богиня власної мотивації. Ось тут я аж засміялась…за недалекоглядність товаришки, таке видавати)) Й знову за рибу гроші: навчання десь там, на «околицях» книги, а от любов на передньому плані і в усій свої непривабливій красі… До речі, про красу, всі, абсолютно ВСІ перси книги надзвичайно привабливі й сексуальні молоді особи.
    (Пи.си. і як вона могла стати найуспішнішої ученицею в Сколісі, якщо майже весь час провалялася в медпункті?!)
    Ще деталь: є відголоски такого твору як «Голодні ігри», це кидається в очі відразу, тому хто хоча б раз дивився фільм, чи читав книги.
    Взагалі концепція тоталітарної Циркути виглядає як щось вторичне, десь уже чула, бачила.. Знову таки, все буде заключатися в тому, що особлива дівчинка та бойова дівчинка поведуть за собою змарнілих і пригноблених людей до кращого майбутнього. Мені здається, що я знаю, чим закінчиться книга, і мені цього досить.
    Два плюси цієї книги:
    1. Гарна обкладинка та ілюстрації до книги;
    2. Не пам’ятаю як називається частина книги, але там флешбеки із життя Стожара. Так от, коли читала ту частину, то забула, що це фентезі. Авторко, задумайтесь над тим, щоб почати писати любовні романи, у Вас це дійсно виходить.
  •  
    Цікаво, але якось знайомо... 80% користувачів вважають цей відгук корисним
    Не починайте читати книгу, якщо знаєте, що це перша написана книга з трилогії. Бо інакше виявиться, що вся книга - це лише зав'язка до основного сюжету, а фінал ви дізнаєтесь, мінімум, за два роки…
    Про сюжет. Дівчина прокидається на безлюдному пагорбі і нічого про себе не пам'ятає… Так починається історія. А далі головній героїні потрібно розібратись з тим, хто вона така і разом з нею читачу, бо як-то кажуть, чим далі в ліс, тим більше дров (в хорошому сенсі). До речі, саме ця інтрига тримала мене найдовше. Ну, і звісно фінал, що авторка дійсно вміє - так це зупинитись на найцікавішому)))
    Про емоції. В принципі цікаво і до якоїсь міри книга затягує, але чомусь весь час ловила на думці, що щось подібне я вже читала і такі думки десь бачила (хоча б про ту саму школу, де навчалась ГГ). Дочитувати однозначно буду, бо цікаво, як розвинуться події далі, але особливого захвату книга не викликала.
    P.S. Не знаю, чи то справа в підборі книг, чи шрифт якийсь магічний, але книги КМ-Букс напрочуд легко читаються))))
  •  
    Здивувала 66% користувачів вважають цей відгук корисним
    В дитинстві я найбільше любила казки, коли виросла - улюбленими стали фентезі і фантастика. До війни українська фентезі була майже невідома, бо зачитувалася переважно російською, дуже зрідка розбавляючи іноземною. 2 роки тому вирішила, що читати буду, принаймні найближчим часом, лише українською. Чекають свого часу книги Дари Корній, яка залишила такий чудовий відгук на "Стожар", а своє знайомство вирішила розпочати саме з цієї книги.
    Спочатку про саму книгу - однозначно вдала (якщо порівнювати з "Алхімією свободи" від луцької "Твердині", то КМ-Буксівське видання для мене набагато краще): тверда палітурка, стильне оформлення, гарний шрифт (окрема подяка за титулку) і приємний колір паперу дозволяють не лише без вагань брати книгу до рук (хоч часом, зважаючи на її подекуди білосніжність, зайвий раз переконуєшся в чистоті рук))), а й з гордістю ставити на полицю бібліотеки. Для мене, звичної до характерного російського оформлення цього жанру, було трохи незвично))
    Щодо твору. Уже на палітурці зазначено, що це перша книга з трилогії, тож мусила себе переборювати для читання, бо вже давно намагаюся не починати незакінчених творів. Окрім того, не дуже до вподоби подібні світи (з анотації Дари Корній "це світ... де зло править душами, де світло змушене ховатися в катакомбах, щоб вижити, де віра - напевне останнє, що тримає рабів при надії колись визволитися..."). То ж до читання підходила з певним упередженням і пересторогою. І дуже рада, що вони не виправдалися.
    Описаний світ справді похмурий, але вже на початку автор дає надію, яка мов освітлює все і веде далі, - дуже яскраво показано значення символів в марній, здавалося, боротьбі. І це задає тон подальшим подіям. Окрім того, автор показує світ через призму боротьби героїнь над собою і особисті перемоги (хоча, зрештою, і не задля добра, як у прикладі з Ханною) трохи нівелюють безнадійність, яка, здавалося б мала панувати. До всього, опис навчання Ханни дивним чином позначився на моєму особистому настрої, спровокувавши приплив натхнення, чого я абсолютно не очікувала.
    Сюжет ніби частий в цьому жанрі, але родзинкою є дві героїні, які також здаються абсолютно типовими і водночас зовсім не схожими на тих, що зустрічалися раніше. Навіть лінії кохання тут дивні. Звичайно, ця книга - більше приманка, але вона спрацьовує. І звісно, вона більше жіноча, якщо все ж ділити, хоча хто знає)))
    Непогана мова, не стилізована під минуле, як іноді буває, але цілком прийнятна, хоча несподівані поодинокі русизми від львівянки стали таким собі "сюрпризом".
    Загалом, книга неочікувано сподобалася. В очікуванні продовження)))
  •  
    Розчарування 60% користувачів вважають цей відгук корисним
    Я мала надію, що прочитаю щось нове та цікаве. Проте ця книга не виправдала моїх сподівань.
    Не скажеш, що письменниця зовсім юна - їй вже 24. Класики писали свої найкращі твори навіть у 20.
    Почну з обкладинки - вона зацікавила мене тією стороною, де сказано про автора, а саме - що авторка сучасна та вітчизняна. Передній план ні про що. Він більше би підійшов для книги про гадання на кавовій гущі або карти таро. Саме виконання видання хороше, але папір міг би бути кращим.
    Ціна не відповідає якості.
    Про твір - сюжет досить заплутаний. Можливо, щось цікавіше буде у наступних книгах, проте їх я читати не буду. Мені подобається фентезі, але не "вінегрет", де усього по-трохи. Що я маю на увазі? А те, що нічого оригінального я у сюжеті не знайшла. Ці персонажі, істоти - вони вже є в інших книгах, і описані набагато краще. Вони живі. А тут просто паперові. Чому авторка не включила фантазію? Це ж фентезі.
    Тепер про мову! Книга написана не літературною мовою, а місцями відвертим діалектом. Я також живу у Львові, проте подібну манеру розмови чула виключно від невігласів, які вважають, що діалекти з їхніх селищ - це і є взірець літературної мови!
    У книзі зазначено, що начебто її редагував редактор. Можливо. А можливо авторці просто потрібно відкрити словник української, та ретельно його переглянути.
  •  
    Коли ж продовження?! 50% користувачів вважають цей відгук корисним
    До цього часу я не була знайома з українським фентезі, тому мала великі сумніви щодо цієї книги, але все ж вирішили спробувати... І залишились дуже задоволеною!
    Перш за все хотіла б трохи розказати про сюжет, оскільки, на мою думку, анотація до книги занадто розмита, (хоча можливо так і краще).
    Отож, ми маємо двох головних героїнь та дві сюжетні лінії, що чергуються в окремих частинах книги. Перша героїня – дівчина, яка не пам’ятає, хто вона та звідки, вона знайомиться з хлопцем, який рятує її в лісі (де вона незрозуміло як опинилася) і вони разом прямують до його селища. Під час їхньої мандрівки ми разом з першою героїнею потроху дізнаємося про світ, в якому відбуваються події: про величезну могутню імперію Циркуту, що віками підкорювали нові землі завдяки власній військовій могутності, про Метейський край, що колись був зовсім іншою країною - Патрією, назву якої, культуру традиції та мову зтерли з пам’яті її народу, про сервусів - людей з підкорених земель, що зобов’язані нести військову службу в імперії та дарвенхардців – елітних воїнів Циркути, що пройшли особливу підготовку, про стожарів – чародійників, людей з надприродними можливостями, що колись були покликані захищати Патрію від ворогів та не з’являлись вже впродовж декількох століть.
    Друга історія – про дівчину Ханну – метейку із невеличкого селища, яка відправляється замість свого молодшого хворого брати нести військову службу, оскільки за законами імперії, кожна родина повинна віддати одну дитину для воєнної підготовки та десятилітньої служби у якості сервуса.
    І якщо перша історія захоплює поступовим розкриттям та змалюванням нового невідомого світу, ми його пізнаємо разом з головною героїнею, що з якоїсь незрозумілої причини (і це буде залишатися загадкою аж до останньої третини книги) втратила пам’ять, то друга сюжетна лінія – це історія дорослішання, історія перетворення на сильну, вольову людину, історія боротьби за своє життя та своє місце в світі, історія загартування духу. Обидві історії досить різні, але з самого початку розумієш, що вони мають якось перетнутися і це ще більше підігріває інтерес до книги. І, власне кажучи, зустріч цих двох героїнь відбувається, але уже в самому кінці книги, що викликає неймовірне бажання читати продовження, оскільки велика кількість питань залишаються без відповіді.
    Загалом книга дуже сподобалась, вона цілком відповідає заявленому жанру – фентезі, змальовує цікавий світ, персонажі книги досить цікаві та більш-менш реалістично зображені, немає виключно хороших або поганих героїв, що теж є плюсом роману. Звичайно можна знайти й недоліки і я думаю, що й не один, але загальне враження та емоції які залишила після себе книга відбиває бажання це робити, адже, якщо після прочитання книги залишаються лише приємні емоції та хочеться знайомитись з творчістю автора і надалі, то це мабуть найкраща рекомендація.
    А я вже наступну книгу читаю з величезним нетерпінням.
  •  
    Класна 50% користувачів вважають цей відгук корисним
    Мені, здається, що люди, які говорять, що не люблять фентезі, або ніколи його не читали, або ж їм потрапляли не ті книги. Усі герої фентезі такі ж самі, як і герої інших книжок. У них такі ж проблеми, переживання і почуття, просто всі події там розгортаються на фоні вигаданих світів, що дозволяє розширити власні межі і вийти з умовлених рамок. І як пише Дара Корній: «Блискуча обгортка світу фентезі, маючи свої закони, доволі вміло показує, наче у кривому дзеркалі, наші нагальні проблеми, оголюючи їхнє страхітливе обличчя». «Стожар. Палімпсест» - це є друга книга письменниці Ярини Каторож в жанрі фентезі і перша в трилогії «Стожар.
    Імперія Циркута заснована на території дванадцяти різних держав, які були захоплені в ході загарбницьких війн. Панівним народом тут є белати, вони мають потужну армію, яка тримає всіх у страху і тотальному режимі. «Домінувати над іншою істотою прагне лише той, хто замкнений у власній свідомості, у власних амбіціях».
    Патрія – одна з завойованих держав, яка найдовше тримала оборону перед белатами. Патрійці – найвитриваліший народ, який до останнього захищали свою волю, права, традиції і мову. «Хочеш знищити народ, лишити його без суті, - убий насамперед його мову», - саме такий один з законів белатів.
    Дві дівчини - Анна та Ханна, - такі схожі між собою, з подібною долею і вдачею. Одній доведеться стати універсальним солдатом, машиною для вбивства, безжальною і безчуттєвою. Стати тим, кого вона найбільше в житті ненавидить. Іншій – дівчині з іншого світу, яка про подібне могла читати лише в казках, на долі написано стати стожарем, який змінить історію та уставлений порядок в світі.
    Історія боротьби та підкорення, зради та вірності, любові і ненависті, добра та зла. Нашим героям доведеться розібратись де правда, а де брехня; де справжність, а де фальш, підступ і підлість. Сама книжка вийшла дуже чуттєвою, можливо навіть занадто, зважаючи на жанр, але однозначно цікавою.
    Особисто мені вже хочеться взятись за другу частину.
  •  
    Стожар
    Какая же это прекрасная книга! Мне она так понравилась, что несколько дней ходила под впечатлением, не могла начать читать что-то другое, и собрать мысли в кучу для отзыва. До прочтения я не смотрела ни аннотацию, ни отзывов. И это было лучшим решением, всем советую так поступать, потому что для фентези почти любая фраза о сюжете может стать спойлером и лишить эффекта неожиданности. Обидно, что книга не очень популярная и раньше не попадалась мне на глаза в книжных блогах. Пока что для меня это одна из лучших книг как среди сучукрлита,так и среди фентези вообще. Мне понравилось все. Мир Патрии, детально прописанный и достаточно колоритный. Явные параллели с реальным миром, угнетение одного народа другим, языковой вопрос и т.д. Герои, такие живые, харизматичные и интересные. Здесь нет "хороших" и "плохих", здесь мрачное сочетание добра и зла, жестокости и нежности, тяжёлого прошлого и надежд на будущее. Меньше понравилось описание любовной истории Анны, но и она была к месту. Да, чем-то напоминает смесь "Голодных игр", "Дивергента" и "Стеклянного трона", но вдохновиться - не значит скопировать, и по сути это абсолютно новая оригинальная история (особенно некоторые фишки сюжета, которые могут стать спойлером). Эта книга увлекла, заинтриговала, впечатлила, и.. закончилась на самом интересном месте. Плохо, что сразу не купила и вторую часть. Хорошо, что скоро уже выйдет третья заключительная. Авторка задала высокую планку, и очень надеюсь что продолжение не разочарует и концовка не сольется.
  •  
    Чекаю на продовження! 33% користувачів вважають цей відгук корисним
    ,,Стожар" - перша частина багатообіцяючої фентезійної трилогії ,,Палімпсест" від молодої української письменниці Ярини Каторож. Вона також є авторкою ілюстрацій роману та дизайну обкладинки, які якнайкраще доповнюють один одного. Єдиним побажанням залишається хіба що побачити карту уявного світу, що значно полегшить ,,навігацію" твором. Сподіваюся, Ярина потішить нею своїх читачів у наступній частині.

    Палімпсест - це пергамент, з якого витерто первинний текст і нанесено новий. Таким палімпсестом відчуває себе одна з головних героїнь, яку згодом наречуть Стожар. Справа в тому, що вона втратила пам'ять, не знає навіть власного імені, але порятунок незнайомцем стане знаковим у її житті. Долаючи разом численні небезпеки, рятуючись від смертельної погоні, вони таки добираються до підземного повстанського міста Павутиння. Там у ній впізнають ту, кого уже вісімсот років чекає поневолена країна Патрія. Бо стожарів було знищено загарбниками як носіїв пам'яті народу. Тож тепер перед дівчиною постає нелегке завдання: освоїти магічне мистецтво та пригадати своє минуле, як і своє ім'я.

    Ханна - друга головна героїня. Вона добровільно йде на обов'язкову військову службу в пануючій імперії з назвою Циркута. Там її чекає безліч випробувань, які не ламають дівчину, а лише зміцнюють. Доля ж Ханни, виявляється, пов'язана з долею Стожара...

    Роман читається легко і захопливо. Трішки нагадав мені ,,Голодні ігри". Написано гарно та динамічно. Вважаю, що авторку чекають успіхи у подальшій письменницькій діяльності. З нетерпінням чекаю продовження!
  •  
    "Стожар" Ярина Каторож 0% користувачів вважають цей відгук корисним
    Ця книга є першою частиною з трилогії "Палімпсест" і написана вона жанрі фентезі, але на мою думкою з вкрапленням любовного роману. Книга є дуже непередбачуваною, як тільки я подумала, що вже все ясно, авторка підкидує нам одну з підказок, які плутають всі карти.
    Розповідь в книзі розпочинається з того, як дівчина прокидається в невідомому місці, вона не пам’ятає хто вона і звідки. Її рятує хлопець Тигран, який є досить дивним і приховує від неї дуже багато речей, він часом не вірить, що дівчина майже все забула. Так і починаються пригоди нашої дівчини, яка забула, як її звати.

    Події в книзі відбувається у світі де є магія, яку намагаються знищити, а також є народ, який намагаються зберегти свої традиції й мову. Книга поділена на три частина, які здавалося б нічим не пов’язані, але дещо в них є спільне.
    Ця книга про те, як люди йдуть на деякі вчинки з благородною метою, але не завжди їм вдається зберегти те добро, яке вони мали на початку свого шляху.

    Книга дуже легко читається і вона досить різнобічна, вона сподобається і любителям фентезі й пригод, а також тим хто любить читати сучасні романи. Якщо ви не читали нічого з фентезі, але дуже хочете розпочати, то ця книга вам підійде.

    Для мене мінусом книги стали трішки перебільшено ідеальні герої через що мені важко було уявити, як вони повинні виглядати.
  •  
    Шлях для стожара 0% користувачів вважають цей відгук корисним
    Історія про те, що навіть один камінь кинутий у спокійні води, не минає безслідно.
    Для прихильників підліткового фентезі «Стожар», звичайно, Америку не відкриє – все стандартно: є героїня, що стане важливою для світу і новим месією, є ті, кому це буде не до вподоби та буде боротьба. Так, чимось схоже на «Голодні ігри» про які багато хто згадує, але народ (!), камон, українське фентезі тільки твориться! До цього у нас були тільки «покритки» і тяжка доля українського народу! Нарешті щось нове! І хай схоже на решту фентезі світу, та все ж початок – то є завжди добре!
    «Стожар» для мене був цікавий ідеєю переплетіння 2 світів: нашого і паралельного. Всі події, які відбувалися з Анною у Україні створили з неї ту, хто потрапив до Патрії, і те, що ми поступово дізнаємося історію дівчини, дуже гармонійно вписується в творення її характеру як стожара.
    Ханна і світ Патрії прописаний чудово, мені було все логічно і те, що Ханна стане дарвенхардкою пояснюється її єством – вона не може бути слугою, в її жилах тече кров колись вільного і гордого народу, і полум’я у тій крові важко погасити і через 800 років.
    На окрему увагу заслуговують самі дарвернхардці – в них сіють зло, пророщують роками в школі і найголовніше - «дарвенхардець завжди був дарвенхардцем» - зречення себе, того ким ти був, що ти мав, - творить в них одне загальну чорну масу. Вони ті, хто загруз в імперії найглибше, стали частиною системи, пов’язані ритуальною клятвою. Та інколи навіть найтемніша чорнота здатна давати тріщини, адже «дарвенхардці мають почуття» - і можливо це буде слабинкою для всесильної імперії, адже інколи одна бракована гайка здатна зламати весь механізм.
    Всевлад – темна конячка, думаю, він має до Ханни якісь почуття, та не впевнена, що вони впливатимуть на нього при прийнятті рішень. Він знає більше ніж каже, завжди обдумує перш ніж відкрити рота, а це показник того, що йому є що приховувати.
    Шукачі – одні з небагатьох, хто не в лапах імперії, та над ними збігаються хмари. Останні з нескорених. Але їхня підготовка наштовхує на думку, що стануть авангардом і змінять світ, або загинуть намагаючись змінити.
 
Характеристики Палімпсест. У 3 книгах. Книга 1. Стожар
Автор
Ярина Каторож
Видавництво
КМ-БУКС
Серія книг
Український роман
Мова
Українська
Рік видання
2017
Кількість сторінок
432
Ілюстрації
Чорно-білі
Формат
84x108/32 (130х200 мм)
Палітурка
Тверда
ISBN
978-617-7489-89-3
Тип
Паперова
Література країн світу
Українська література
Література за періодами
Сучасна література