Тільки дочитала роман С. Процюка "Пальці поміж піском". Давно мене так не хвилювали слова, так не захоплював у полон емоцій текст. Я під великим враженням! І відверто щаслива, що все більше з'являється якісної української літератури. Події описані в романі - це 50-ті роки минулого століття, радянська Україна, в центрі роману - долі кількох людей, які Провидіння зав'язало у тугий вузол. Життя головних героїв, які просто хотіли жити, займатися своєю улюбленою справою, мати свої ідеали і бажання - переламане, покручене, а місцями таке жахливе, що відверто страшно навіть уявляти його. Ця книжка вперше так сильно наштовхнула мене на усвідомлення, яка нищівна була тоталітарна машина, і скільки людей склали їй жертвопринесення своїм життям, самі будучи винні лише в тому, що вони народилися не в тому місці і не в той час. А образи Сталіна і правлячої верхівки так чітко показали їх злиденний світ ображених тиранів. Це роман не для тих, хто любить сопливі хеппіендівські титри, він не про "жили вони довго і щасливо". Він про кількох людей, які жили своє життя наповнено, яскраво і натхненно. Жорна системи перемелювали їх, вони десь боролись, десь здавались, як люди - відверто і неприкрашено. Вони любили. Як красиво вони любили! Хтось із них зраджував своїй любові, хтось - просто втрачав сили, і тоді всі вони платили таку страшенно високу ціну за свої вибори. Кожна доля тут трагічна і стражденна, і тільки час просипається крізь пальці рівняючи всіх в смерті. Якраз знак задуматися кожному з нас про власний пісочний годинник. І разом з цим є лише одна Сила непідвладна Часу. Сила, що народжує, дарує щастя, возвеличує і возносить, дає сили боротися, дає надію. Це - сила Любові. Цей роман як нагадування нам про це. Однозначно, рекомендую до прочитання!

Як на мене, це краща книга автора. Читала запоєм, герої не відпускали, переживала кожну деталь, смакувала слова, Образи, описи. Тут про те, що було зовсім недавно в часовій перспективі, ті часи ще моя мама з татом пам'ятають. Та я якось ніколи не дивилась під таким кутом зору на радянську Україну 1950-х років. Для мене вона більше загноблена, сіра, запрацьована і недалека. У романі ж автор змальовує зовсім інше життя - така його сторона теж була - світ мистецтва, інтелігентні сім'ї, достаток, культура, музика, і каральна психіатрія, номенклатурні свині, куди ж без них. Мене захопило це життя, витворене словами автора, таке справжнє, таке соковите - шлюб по розрахунку, несамовите кохання, тяжкі вибори або-або, хіба цього немає сьогодні? Ті, хто люблять лоскотати собі нерви страхом, то це твір і для вас теж. Чесно, мені було страшно читати про Сталіна і про психлікарню - все так яскраво описано, що я ніби в картинках це бачила. Словом, книга не просто інтелектуальне чтиво для поціновувачів екзистенційної прози, це твір, який захоплює, хвилює, страшить, чарує і точно не залишає байдужим. Читати обов'язково! Особливо тим, хто не любить нудних історичних монографій. Емоції гарантовано!