Люблю книжки від Видавництва Анетти Антоненко, у тому числі із серії «Колекція театральна» за те, що анотація чітко відповідає вмісту книжки. Так само й загальне уявлення про «П’ятдесятницю» можна скласти із наведеної анотації. Ґабріелла, працівниця Національного музею, у занедбаній церкві знаходить сакральний стінопис невідомого митця, схожий на фреску Джотто «Оплакування Христа», яку датують початком ХIV століття. Проте вона припускає, що саме Джотто скопіював свою роботу із цієї нікому невідомої. Для дослідження і збереження живопису вона залучає мистецтвознавця. Потім, вони разом, отримують фінансову підтримку кількох міжнародних організацій. Про право на приміщення церкви тут же заявляють декілька місцевих конфесій, очільники яких намагаються довести кожен свою істину. До прийняття рішення щодо долі стінопису залучають також місцеву владу. Але стається так, що доля цього важливого для історії мистецтва живопису опиняється у руках біженців зі сходу, які за будь-яку ціну хочуть потрапити у Європу (як актуально у листопаді-2021!). У неповних 150 сторінок п’єси автор закладає стільки складних проблем: чи важить культура більше, ніж гроші; чи духовне у релігійних общинах важливіше за матеріальне; що змушує людей покидати свої рідні місця і шукати щастя у чужих землях; чи годяться усі способи, щоби людина отримала право на гідне життя; чим ми готові поступитися, заради матеріальних благ; як непродумані вчинки офіційних організацій впливають на світову історію тощо. Поряд з глобальною картиною історії людства, автор буквально кількома реченнями змальовує цілі драми із життя персонажів. Прекрасна глибока п’єса, яку хочеться бачити на сцені!