Збірка есе Мартіна Поллака «Отруєні пейзажі» присвячена культурі пам’яті — про сотні тисяч безіменних жертв кривавих режимів ХХ століття або й повсякденної ненависті, чиї могили сховано в анонімності, закамуфльовано мальовничими ландшафтами чи й просто засаджено городиною. Аналізуючи досвід власного дитинства, а також історії та свідчення з Центральної та Східної Європи, письменник доходить висновку: начебто неторкана природа навколо нас — це рельєф забування і відмови від відповідальності, яким ми мусимо опиратися.