Щойно дочитала нову книгу Ярослави Дегтяренко «Останній володар» і з солодким щемом закрила останню сторінку. Чому? Та тому, що дуже люблю читати і історичні,і пригодницькі романи,яким без сумніву є «Останній володар» (історичні події в романі – мало описана літературою сторінка в історії України 1340 -1341 рр). Тому,що як завжди з її книг, цікаво узнати про звичаї і побут наших пращурів, який в деталях вміє описати авторка. Яскравими фарбами сяють в книзі описи теренів нашої країни у давні часи: древніх міст ( Володимира – Волинського, Львову,Черкас, інш), краєвидів волинських лісів, карпатських гір, східних степів, неймовірної краси різноманітних річок. А коли мова заходить за красу Дніпра, одразу чуєш цілу симфонію, написану авторкою, оду тій красі, лейтмотив якої проходить червоною ниткою по всіх її книгах. Тому, що як завжди у книгах Ярослави, герої книги стали мені ніби близькими друзями і не хочеться з ними розставатись,бо разом із ними із захопленням пройшла через стільки пригод, занурилась у вир людських стосунків, відносин кохання. Тому, що такими легкими є слово і мова авторки, влучно забарвлені народними прислів’ями, дотепними і образними фразами ( наприклад,що «гадючилась» стежка в лісі, або річка поміж гір). І як завжди, родзинки-смаколики - влучно підібрані епіграфи до кожного розділу з відомих висловів,віршів,пісень світових авторів різних часів і народів ( напевно,усі прекрасні переводи українською зробила вона сама). Ось тому рекомендую прочитати цю книгу!