Після прочитання цієї роботи відомого журналіста Олега Криштопи залишилося в голові безліч запитань і багато міркувань з цього приводу... Автор вирішив у цій невеликій за обсягом книжці розповісти українському суспільству про "інших" українців, які були розпорошені і розкидані всією територією Польщі в результаті сумнозвісної операції "Вісла" 1947 року, коли близько 150 тисяч українців з Холмщини,Підляшшя, Бойківщини, Лемківщини були переселені на північ та захід Польщі з метою асиміляції і подальшої полонізації. І ось пан Олег мандрує різними куточками Польщі, заїжджаючи у містечка,села і великі міста з метою вияснити, як же тепер живуть ті українці або їх нащадки, яких доля так далеко закинула від рідної домівки. Багатьох із тих, кого тоді виселили, вже немає на цьому світі, але дехто ще залишився, є онуки тих людей і кожному є що розповісти, у кожного своя, тужлива історія. Після прочитання книги тішить думка про те, що невеличка частина українців все ж таки не забуває своїх коренів, шанують українські свята, спілкуються українською мовою, віддають своїх дітей до українських шкіл. Але,як відзначають самі переселенці та їх нащадки, пройде ще кілька десятиліть і навряд ті українці залишаться українцями,бо з боку Польщі йде постійний процес полонізації, польське населення сприймає українців здебільшого як бандерівців і фашистів, не визнають геноциду українського населення з боку поляків у Другій світовій війні тощо. Хочеться вірити, що колись все зміниться на краще і стосунки між українцями та поляками будуть більш теплішими. В цілому,книга варта уваги і її раджу для читання!