Оповідь служниці
Паперова книга | Код товару 982958
Yakaboo 4.5/5
Автор
Маргарет Етвуд
Видавництво
Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
Мова
Українська
Рік видання
2019
Перекладач
Олена Оксенич
Кількість сторінок
272
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
150x220 мм

Усе про книжку Оповідь служниці

Ти не маєш права читати, писати і бігати вранці. Тобі не можна працювати, володіти якою-небудь річчю і прагнути чогось. Тобі заборонено любити. Бо ти — Служниця…

У Республіці Гілеад повноцінні права мають лише Командори та їхні Дружини, у яких є право вибирати коханок для своїх чоловіків. Мета — народження дітей. До цього здатна тільки кожна сота жінка в Гілеаді. Їх, Служниць, збирають по всій країні, а потім вони проходять курс підготовки, аби бути гідними виносити дитя офіцера.

Одна зі Служниць — Джун. Колись вона мала коханого чоловіка і доньку. А тепер сенс її життя — підкорятися законам Гілеаду… Проте Джун не така, як усі. Жінка розуміє, що відбувається, вона хоче втекти і ще здатна любити…

Характеристики
Автор
Маргарет Етвуд
Видавництво
Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
Мова
Українська
Рік видання
2019
Перекладач
Олена Оксенич
Кількість сторінок
272
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
150x220 мм
Рецензії
  •  
    Нав‘язана реальність здається нормою. 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Події роману мають місце в майбутньому. Постапокаліптична Америка. Максимально токсичне та забруднене середовище. Висока смертність. Низька народжуваність.
    Власне в такі непрості часи, формується нова влада, яка створює зовсім інші порядки. Далеко не такі до яких ми звикли.
    Звісно, на благо майбутнім поколінням.

    Вони ходять лише парами, у червоних сукнях та червоних черевичках, практично не розмовляють.
    Жінки це інструмент для процесу народження дитини.
    Здорової дитини.
    Якщо ж ні, вони сміття.

    Все наше життя це низка прийнятих рішень. У непідвладному світі, в нас завжди є вибір. Невже це свобода?
    Прочитайте «Оповідь служниці» і дайте відповідь на це питання.

    Книга залишає по собі неприємний післясмак. Свідомість відмовляється сприймати події які розгортаються в цій історії. Свідомість непідвладна повірити що це може бути реальністю. Особливо коли реальність настільки жорстока.

    Не дуже обґрунтована рецензія вийшла.
    Тому що «Оповідь служниці» це та книга про яку важко щось писати.
    З одного боку сюжет давить, з‘являється жалість, агресія та почуття безнадії.
    По суті це повна антимотивація, та мінімум життєствердності.
    Та з іншого боку, такі історії читати варто. Хоча б для того, щоб зрозуміти підтекст слова «мій».
    Моя квартира.
    Мій домашній улюбленець.
    Моя книга.
    Моє...

    Як же ж прекрасно жити саме зараз.
    Свобода.
  •  
    Мир жестокости. 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Роман Маргарет Этвуд "Оповідь служниці" стал вновь популярен после экранизации в виде атмосферного сериала. Эта книга является антиутопией, но предупреждает и показывает читателю что вполне могло произойти и в нашей современной реальности. Сюжет развивает вечную тему жестокости над женским полом, а также имеет множество отсылок к библейской истории. Галаад это место в котором страдания, страхи и слезы женщин в лучшем случае остаются без внимания, а в худшем жестоко наказываются и тем самым оказывают такое давление на психику что подавляют любые попытки бороться или наоборот взращивают такую мощную злость и ненависть что борьба за право голоса только усиливается. Этвуд показала страшный, безжалостный и унизительный мир бесчувственного патриархата и ее литература стала пользоваться спросом ведь именно сейчас женщины наконец-то могут высказать свое личное мнение и прекратить на постоянной основе вновь становиться жертвой будучи под властью мужского пола. Обложка в жизни выглядит ненастолько пестрой что делает книгу намного привлекательнее.
Купити - Оповідь служниці
Оповідь служниці
139 грн
Є в наявності
 
Інформація про автора
Маргарет Етвуд
Маргарет Етвуд

Маргарет Етвуд - канадська письменниця і поетеса, літературний критик, її феміністичні твори перекладені більш ніж на 20 мов. Народилася в Оттаві. У 1961 році закінчила Університет Торонто зі ступенем бакалавра англійської мови, на наступний рік отримала ступінь магістра коледжу Редкліфф. Викладала в ряді університетів Канади. Професія батька-ентомолога змушувала сім'ю Етвуд забиратися в самі б...

Детальніше

Рецензії Оповідь служниці

4.5/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Нав‘язана реальність здається нормою. 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Події роману мають місце в майбутньому. Постапокаліптична Америка. Максимально токсичне та забруднене середовище. Висока смертність. Низька народжуваність.
    Власне в такі непрості часи, формується нова влада, яка створює зовсім інші порядки. Далеко не такі до яких ми звикли.
    Звісно, на благо майбутнім поколінням.

    Вони ходять лише парами, у червоних сукнях та червоних черевичках, практично не розмовляють.
    Жінки це інструмент для процесу народження дитини.
    Здорової дитини.
    Якщо ж ні, вони сміття.

    Все наше життя це низка прийнятих рішень. У непідвладному світі, в нас завжди є вибір. Невже це свобода?
    Прочитайте «Оповідь служниці» і дайте відповідь на це питання.

    Книга залишає по собі неприємний післясмак. Свідомість відмовляється сприймати події які розгортаються в цій історії. Свідомість непідвладна повірити що це може бути реальністю. Особливо коли реальність настільки жорстока.

    Не дуже обґрунтована рецензія вийшла.
    Тому що «Оповідь служниці» це та книга про яку важко щось писати.
    З одного боку сюжет давить, з‘являється жалість, агресія та почуття безнадії.
    По суті це повна антимотивація, та мінімум життєствердності.
    Та з іншого боку, такі історії читати варто. Хоча б для того, щоб зрозуміти підтекст слова «мій».
    Моя квартира.
    Мій домашній улюбленець.
    Моя книга.
    Моє...

    Як же ж прекрасно жити саме зараз.
    Свобода.
  •  
    Мир жестокости. 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Роман Маргарет Этвуд "Оповідь служниці" стал вновь популярен после экранизации в виде атмосферного сериала. Эта книга является антиутопией, но предупреждает и показывает читателю что вполне могло произойти и в нашей современной реальности. Сюжет развивает вечную тему жестокости над женским полом, а также имеет множество отсылок к библейской истории. Галаад это место в котором страдания, страхи и слезы женщин в лучшем случае остаются без внимания, а в худшем жестоко наказываются и тем самым оказывают такое давление на психику что подавляют любые попытки бороться или наоборот взращивают такую мощную злость и ненависть что борьба за право голоса только усиливается. Этвуд показала страшный, безжалостный и унизительный мир бесчувственного патриархата и ее литература стала пользоваться спросом ведь именно сейчас женщины наконец-то могут высказать свое личное мнение и прекратить на постоянной основе вновь становиться жертвой будучи под властью мужского пола. Обложка в жизни выглядит ненастолько пестрой что делает книгу намного привлекательнее.
  •  
    Оповідь служниці 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Книга "Оповідь служниці" відноситься до тих книг, про які неможливо сказати, що вона тобі сподобалась. Особисто мене не вразив ані сюжет, ані спосіб його подачі. Книга читалась повільно, розвитку подій там практично немає, головна героїня - незвично спокійна і навіть інертна. Це антиутопія, яка описує переворот в Америці, який повністю змінив життя жінок. Через погану екологію більшість населення стала безплідна. Для того, щоб вижити, молодих і здорових жінок повністю позбавили волі і права вибору. Вони живуть в сім'ях, де жінка безплідна для того, щоб народити дитину і залишити її, перейшовши до іншої сім'ї. Народити - єдиний спосіб для них зробити своє життя більш менш стерпним. Старші жінки приречені бути покоївками та кухарками в будинках Командорів. Жахливий час... Щастя не знає ніхто - ані дружини Командорів, які змушені терпіти чужу дружину, яка має завагітніти від твого чоловіка, ані жінка, яка сприймається всіма як інкубатор. Плюс це перехідний період, тож жінки пам'ятають, як вони жили раніше і гірко шкодують за тим, що не цінували свободу. Фінал - незавершений. Чула, що має бути продовження історії, але читати його в мене немає ніякого бажання.
  •  
    «Ми думали, що в нас такі проблеми. Звідки нам було знати, що ми були щасливими?»
    Що буде, коли людство в черговий раз налажає і на фоні демографічної катастрофи, до влади прийдуть релігійні фанатики.
    Таке сталося в США. Тепер це республіка Гілеад. Всі люди поділені на касти. Особливу цінність, мають жінки, які можуть народжувати. Але, якраз ця «привілегія», робить їх заручницями – служницями. Служниці змушені кочувати по різним сім’ям, щоб народити немовля, своїм бездітним і безплідним хазяївам. І це не сурогатне материнство, тому що служниці повністю позбавлені усіх прав, привілей і проявів бажань.
    «Ми тут виключно для розмноження, ми не наложниці, не гейші, не куртизанки. Навпаки, було зроблено все можливе, щоб виключити нас з цієї категорії. У нас не має бути того, що може розважати, пристрастям немає часу і місця розквітати; жодних особливих послуг ніхто не має пропонувати, любов тут не може існувати. Ми – двоногі лона, от і все. Священні посудини, ходячі кубки»
    В Гілеаді, все повністю тримається на релігійному фанатизмі. Це не зовсім християнство, але на все є своя цитата з Біблії. Всі цитати сприймаються дуже буквально, або перекручено.
    Всіх порушників – карають смертю.
    Книжка наштовхує на багато думок про життя, щастя і вміння насолоджуватися цим всім. Тому що не знаєш, що буде завтра.
    «Ми думали, що в нас такі проблеми. Звідки нам було знати, що ми були щасливими?»
  •  
    Жорстока антиутопія про світ, у якому жінки не мають перспектив
    "Оповідь служниці" Маргарет Етвуд давно вже чекала у мене на прочитання, яке я несвідомо відкладала, знаючи, що книга буде жорсткою і жорстокою. Дійсно антиутопія канадської письменниці налаштовує читача на достатньо похмурий лад, хоча написана з великим літературним хистом і тримає нас в постійній напрузі. Авторитарний пуританський уклад республіки Ґілеад, яка виникла на місці колишніх Сполучених Штатів Америки, описано через сприйняття подій молодою жінкою. В недалекому минулому вона була люблячою матір'ю і дружиною, працювала, користувалась свободами і правами вільної людини. Тепер це безправна Служниця, єдина місія якої - народити дитину для чужої родини можновладця Командора. Жорстко регламентована поведінка Служниці, її одяг і навіть ім'я: адже звуть кожну зі Служниць по прізвищу Командора-господаря і зі зміною господаря змінюється ім'я Служниці. Не тільки ця категорія жінок в Ґілеаді безправна. Інші жінки - і повії в утаємненому борделі, і хатня обслуга -Марфи, - і навіть Дружини Командорів позбавлені елементарних людських прав. Однак, і у цьому жорстокому світі є жінки, які здатні на протест.
  •  
    Тобі заборонено любити. Бо ти – Служниця…
    «Ти не маєш права читати, писати і бігати вранці. Тобі не можна працювати, володіти якою-небудь річчю і прагнути чогось. Тобі заборонено любити. Бо ти – Служниця…»
    Антиутопічний роман канадської письменниці Маргарет Етвуд вперше було видано в 1985 році. Фантастична Республіка Геліад, в котрій до влади прийшли релігіозні радикали. Головна героїня служниця Фредова повинн7а виносити дитину для висопоставленого чиновника замість його не здатної до народження дружини. Фредова зосереджена на внутрішніх переживання людини, що втрачає свободу, та її лякають зміни, котрі в суспільстві вважають «нормою». Роман читається легко (навіть не дивлячись на жахи описані в ньому) й особливо приваблюють дрібні деталі та не підвладні часу «жіночі хитрощі».
    Цікава й захоплива книга, в котрій автор розглядає теми гніту жінок, одночасно й супротиву та незламності людського духу.
    «Свобода буває різна ... Свобода для і свобода від. За часів анархії була свобода для. Тепер вам дарована свобода від. Не варто її недооцінювати.»
  •  
    Заздрість Рахіль
    Коли читаєш роман, написаний у минулому столітті, а думаєш, що йому не більше 5 років -- це вже багато чого означає. І коли розумієш, що антиутопія більше схожа на надзвичайно злий жарт про сучасні реалії... Звичайно, як і всі книжки, вона не ідеальна -- має певні погрішності в сюжеті, запитання, які залишаються без відповіді… Проте не можна заперечувати, що це -- один із романів тисячоліття.

    Проблема становлення жінки як особистості не є новою. Питання гендеру і рівності, волі кохати кого хочеш і розпоряджатися своїм тілом як ти вважаєш за потрібне, віра як зброя масового уярмлення -- також не вперше піднімається серед шановного панства. Але дана книга, перш за все, наголошує на наслідках простого виразу, так популярного у соцмережах: "Фемінізм застарів і не потрібен". Це роман пересторога до якої нам варто прислухатись уважніше, дивлячись на тенденції у політиці нашої рідної держави.

    І хоча в деяких місцях хочеться викинути твір у вікно, а головну героїню прибити, книга є одним зі скарбів літератури 20 століття. Напевно, нотки агресії до служниці відчуваєш тому що всі ми звикли бачити героїв таких романів великими революціонерами, "дух, що тіло рве до бою", так би мовити... З героїнею повстання, яка висвітлюється в першу чергу як людина, без високих ідей і простим бажанням вижити, ми також зустрічаємось у Сюзанни Коллінз ("Голодні ігри") і з героєм, який легко зраджує "своїм" ідеалам через страх -- у Джорджа Орвелла ("1984"). А можливо тому, що відчуваємо гніт Гілеаду, що немов смог, тихо просочується через мас-медіа і звичайні побутові ситуації.
  •  
    Краще ніколи не буває для всіх. Комусь завжди гірше
    Доступність та величезний вибір контрацептивів, можливість абортів, збільшення кількості гомосексуальних пар, активний рух чайлдфрі, виснаження і зменшення природних запасів, гори сміття, глобальне потепління, державні програми деяких країн по урегулювання кількості дітей на одну сім'ю, техногенні катастрофи, біологічна зброя, радіація, гербіциди, кар'єрна зайнятість жінок - все це має негативний вплив на дітонародження. Проте населення Землі все-одно продовжує стрімко зростати. А що було б, якби ситуація змінилася?
    Саме про це і задумується авторка у своєму романі-антиутопії "Оповідь служниці". Більше немає небажаних дітей! Завагітніти може лише 1 зі 100 жінок, а доносити і народити здорову дитину - ще менше. Тепер неважливо, як тебе звуть, який у тебе колір шкіри, чи є у тебе руки, ноги, очі - головне, що ти маєш здорові яєчники і матку і теоретично здатна дати потомство. "Благословенне лоно!" - ця фраза звучить тепер скрізь замість привітання. А у відповідь чується "Нехай Господь відкриє його!"
    Хто ці плідні жінки? Що їм судилося? Вони обраниці долі чи нещасні? А може і те, і те одразу... Як тоталітарні держави на прикладі вигаданого Гілеаду можуть використовувати їх?
    По мотивам цієї книги знято серіал. Перший сезон є дуже близьким за змістом до неї. Я його подивилася до прочитання, але зовсім не пошкодувала. Так мені вдалося швидше зрозуміти сюжет і одразу уловити переходи від теперішнього до минулого, від реальності до спогадів і надій.
    Ця книга змушує задуматися над своїм життям і переглянути деякі свої погляди.
    Післясмак - незавершеності. Навіть пояснення у кінці книги не дали відповіді на всі мої питання, точніше навіть породили нові. Ну що ж, чекатиму на переклад продовження...
  •  
    Крапля безвиході
    Роман Маргарет Етвуд "Оповідь служниці" потрапив до мене зовсім недавно. І, говорячи про назву, уявляєш собі зовсім іншу епоху та сюжет. Можливо, 18 чи 19 століття. Але зовсім не майбутнє. Особливо те майбутнє, яке згодом може настати. Книга, написана в 1985 році, є популярною й досі, є лауреатом та номінантом багатьох літературних премій та нагород, за романом знято фільм, поставлено оперу та знято серіал.

    За жанром це роман-антиутопія, що, відверто кажучи, стало для мене несподіванкою. Дія роману відбувається у вигаданій тоталітарній Республіці Гілеад, яка знаходиться на теориторії США. Вся влада зосереджена серед військових. Через забруднення, тільки одна з сотні жінок могла народити потомство. І для цієї місії збирають жінок, здатних до продовження роду. Вони проходять спеціальні навчання, або ж курс підготовки. Їх називають служницями, вони носять сукні червоного кольору, їм заборонено читати та писати. Дружини Командорів обирають їх в якості коханок для своїх чоловіків. Служниці позбавлені всіх радощів життя, їхня місія - народжувати дітей для Командорів.

    Роман читається дуже важко, надто незрозумілий для читання стиль. Уривчасті речення. Написано у вигляді щоденників головної героїні - Фредової (оскільки належить Фреду, в колишньому житті її звали Джун).

    Писати ще щось додатково про цю книгу ще важче, оскільки не до кінця було зрозуміло деякі речі + книга залишила багато запитань після прочитання. Єдине, що залишив після себе роман - почуття безвиході, певного страху за майбутнє.

    Рекомендую тим, хто цікавиться літературою фемінізму та антиутопіями.
  •  
    Каким может быть наше будущее
    Читаешь книгу, написанную в середине 1980-х годов, и удивляешься, как четко автор мог предсказать наше будущее. Во-первых, это приход исламистов к власти. Не думаю, что тридцать пять лет назад проблема исламизации была столь актуальной, как сейчас. Во-вторых, Этвуд пишет о женском бесплодии. Посмотрите, как остро эта проблема звучит в наши дни. В-третьих, в книге не раз вспоминаются суррогатные матери, да и те же Служанки - своего рода доноры, женщины, которые беременеют и вынашивают детей для Командоров. Аналогий с современностью предостаточно. Плюс одна из героинь - лесбиянка.
    Признаюсь, что данная книга - скорее философское произведение, нежели художественное. Читалось тяжело, многое приходится додумывать или догадываться по ходу чтения. Ряд эпизодов оставили неприятное послевкусие: интимные сцены с Командором, повешенные на Стене, казни. Уж точно не пошла бы смотреть ни киноленты, ни сериала, снятых по мотивам книги.
    Это книга для сильных женщин, которые самодостаточны и готовы бороться за своё равноправие.
  •  
    Идея хороша, реализация не очень
    Понравилась идея Книги, но читать было очень скучно. Еле осилила книгу. Возможно, это сделано намеренно, что ярче передать всю безысходность Жизни героини, ее монотонность и бесцветность.

    Из-за постоянных флэшбэков в голове возникает путаница какие из событий происходят в настоящем времени, а какие в прошедшем.

    Возможно, не мой жанр. Возможно, тоскливо читать из-за того, что такое вполне может произойти в нашем мире при определённых обстоятельствах.

    Тем не менее, рекомендовать к прочтению никому не буду. Поставила 3 из 5 только за идею.

    Дрожь пробирает, когда пытаешься представить себе всю абсурдность, жестокость и показушность описанного автором мира.

    С другой стороны мне понравился характер героини, не идеальный, не «отполированный». У неё есть полно недостатков и она не скрывает их от читателя.

    Понравилась также анонимность Книги и формат исторического документа, найденного в развалинах.

    Сериал не смотрела, так что сравнить не могу.

    Также сильно раздражали перекрученные цитаты из Библии. Когда знаешь как именно звучат эти места на самом деле и что означают, то кажется кощунством такое их употребление. Хотя я понимаю, что опять же таки такие вещи вполне могут быть в нашей с вами Жизни.
  •  
    Жена. Служанка. Марфа. Проститутка. Неженщина.
    Пугающее возможное альтернативное будущее в котором женщин по-настоящему угнетают и ущемляют.
    За женщинами нового государства осталось одно право - право деторождения, остальные права - изъяты.
    Правительство, проверив статистику, нацелилось на повышение уровня рождаемости населения. Для этих целей каждому одинокому мужчине выделяли женщину, которая именовалась Служанкой. Служанки носили красные платья, очень редко выходили на улицу, с ними совершали половой акт раз в месяц в надежде зачать потомство. Быть беременной было очень почётно, но если по каким-то причинам забеременеть не удавалось девушек ссылали в Колонии.
    Не знаю как кому, но вот мне немного страшны ассоциации этого романа с нашей современностью, где полным ходом спекулируется суррогатное материнство и полное бесправие биологической матери, которая вдруг (а это не редкие случаи) передумает и захочет оставить себе ребёнка. Все таки есть достаточно щепетильные вопросы и действия в обществе, которые нельзя прописать во всех пункта договора и автоматически заплатив получить выгоду.
    Хоть книга и не отличается постоянной сменой событий, но читается легко и смысл прослеживается практически на каждой странице.
    Сопереживаешь героине и надеешься на счастливый финал как для неё, так и для других героинь, которые попали в подобные жизненные ситуации.
    "Свобода бывает разная, говорила Тетка Лидия. Свобода для и свобода от. Во времена анархии была свобода для. Теперь вам дарована свобода от. Не стоит ее недооценивать." (с)


  •  
    Оповідь служниці
    Цю книгу я взяла до рук, щоб дізнатись чим закінчилась історія Фредової ще до інформації про продовження однойменного серіалу.
    Головна героїня - одна із тисяч жінок, які не втратили можливість народжувати в світі, що змінився, через війни і зміну середовища він став токсичний, забруднений, а в Америці утворилась нова держава "Гілеад", яка основами своїми обрала біблійні закони, ну як сказати - скоріше викривлене бачення цих законів, вигідне для керівного класу.
    Місія "служниць", однією з яких є головна героїня - народити дитину командорові, такі як вона з тих, хто мають єдине призначення, яке виконується в принизливій та використальницькі формі, химерно-збочинній формі. Служниці в Гілеаді є прототипами біблейської персонажки Ваали, яка родила для Рахіль (жінки, яка не змогла народити) та Іакова (своєрідний прототип командорів). В книзі багато посилань до біблійних історій та образів. Одяг і стиль служниць чітко говорить про їх призначення, немає місця для індивідуальності і сліду "попереднього" життя, навіть "крильця" на їх головному уборі створені так, щоб служниця бачила лиш те, що перед нею, взуття зроблене, щоб не зашкодити спину, колір суконь - колір плоті.
    В цьому жорсткому світі повному обмежень все одно зберігається внутрішня боротьба, як символ - напис на стіні, який дає сил головній героїні, залишений попередньою "служницею", як символ свободи і незламності.
    Книга важка, емоційна, похмура та гнітюча, але в неї є своя атмосфера і стиль, зачіпає багато морально-етичних питань від особистісних до навколишнього середовища.
    З нетерпінням чекаю нову книгу Етвуд, після "Оповіді служниці" залишаються питання, хочеться більше зрозуміти цей химерний світ, героїв, причини, що сталось далі...
    Однозначно сподобалась, книга варта уваги!

  •  
    Нельзя допустить подобное в наше время
    Этвуд написала свою антиутопию ещё в 1980-х годах, но именно в наше время, когда полным ходом идёт борьба за женские права эта книга набрала такую популярность.Поэтому вполне логично, что сериал по этой тематике получил хорошие рейтинги.
    История быть "служанкой" в новом, радикально мире очень страшная: быть только резервуаром для вынашивания и рождения детей, не быть любимой, а физическую близость воспринимать как пытку, не иметь абсолютно никаких прав на личную жизнь, терпеть наказания за любые поступки, бояться публичной казни.
    Хоть история и утрирована, но от реалий некоторых мусульманских стран далеко не ушла. До сих пор есть женщины, которых так же гнобят, домашнее насилие процветает и по местным законам никто не видит в этом ничего криминального.
    Никто не поспорит, что есть огромный процент мужчин, которые считают себя "выше", главнее, умнее женщин и всяческими путями это показывают.
    Подобная литература поднимает эту проблему, помогает миру меняться в лучшую сторону.
    Пронзительная история одной из миллиона женщин, которая оказалась в ужасной ловушке религиозных фанатиков не должна оставить ни одного читателя равнодушным!
    "Казалось, у них был выбор.
    Казалось у нас тогда был выбор.
    Мы - общество, подыхающее от избытка выбора." (с)


  •  
    Жорстко, емоційно, але цікаво...
    Оповідь служниці - книга, яка справила на мене неоднозначне враження... утопічна історія про переворот в Америці, уявній респуюліці Гілеад, який повністю змінив життя жінок...
    Новий створений світ стабільності на основі постулатів Старого Завіту.

    Важка екологічна ситуація...призвела до того, що більшість жінок стали безплодними... народжувати дітей може лише окрема категорія жінок - Служниці... саме вони народжують дітей для Командорів та їх Дружин...

    Ця книга - про те, як легко поступитися правами жінок в якихось моментах, а потім повністю зробити бесправними...

    Книга-розповідь від однієї ж Служниць - ДЖУН, яка в іншому житті мала чоловіка і доньку... яка не готова підкорятися новим законам і готова боротися за свої права!
    У Служниць немає імен, вони носять ім‘я Командора, якому станом на зараз вона виношує дитину... ДЖУН спочатку ночить ім‘я ФРЕДОВА, бо потрапляє в родину командора Фреда та його дружини.

    Книга жорстока, емоційна, гостра...Взагалі, як на мене, це не просто розповідь про життя, а книга, яка охоплює важливі питання тоталітаризму та взаємодії людини і держави!

    А ще як для мене як книголюба, у книзі дуже багато акцентів про книжки: «погані спалюють книжки, хороші їх рятують»...

    Прочитати рекомендую!
  •  
    На любителя
    Читала цю книгу вже трохи давніше, але добре пам'ятаю, що була трохи розчарована. Можливо, через те, що чула багато позитивних відгуків, і сюжет, м'яко кажучи, не виправдав сподівань. Це саме той роман, що не має динамічних подій, все, що там відбувається, досить пригнічує.

    Події відбуваються у майбутньому, коли люди настільки зіпсували екологію, що тепер вона псує нас, не даючи можливості зачати та народити здорових дітей. Жінки, що можуть народжувати - рідкість, але навіть через це у них немає жодних особливих привілегій, а навпаки - жінка змушена переходити з родини в родину народжуючи безплідним парам дітей. До неї ставляться радше як до служниці, вона не має практично ніяких прав. Ні про яке кохання й мови йти не може.

    Старші жінки мають займатися прибиранням, приготуванням їжі, коротко кажучи, виконувати роль прислуги.

    Особисто я ледь не змушувала себе повертатися до книги, щоб закінчити її. Насправді важко мені читалося, але все ж таки була надія, що кінцівка все врятує...Не вийшло.
  •  
    "Живи теперішнім, візьми з нього все, що можеш, бо це все, що є"
    Роман Маргарет Етвуд досить цікавий та неординарний. Важко повірити, що "Оповідь служниці" побачила світ ще у 1985 році, сьогодні ж книга може стати реальністю. Несприятлива екологічна ситуація стає причиною масового безпліддя жінок, а також політичний переворот у США перетворюють звичне життя людей на жах із середніх віків. Це феміністичний текст, який попереджає про неминучі наслідки нехтування людьми екологічних проблем. Як бачимо, зараз екологічне питання стає ще більше складним.
    У романі головна героїня Служниця (Фредова) згадує про минуле нормальне для нас життя, незважаючи на те, що вона, як і багато інших жінок, пройшли спеціальну школу підготовки, де вони мали забути попереднє життя. Їхнє теперішнє життя нагадує тоталітарну систему, де за будь-яке не те слово не тій людині могли відправити у табори для второсортних людей на складні роботи, а за тяжкий проступок - привселюдно вішали.
    Фредова згадує про гроші: колись всі користувалися паперовими грошима, згодом - картками, а тепер жінки зовсім не мають права на користування коштами, як і працювати. Зараз ми спостерігаємо те ж: є готівка і є картки, але зовсім скоро ми матимемо лише картки.
    Особливо боляче сприймати той факт, що сьогодні багаті та знамениті вдаються до сурогатного материнства, бо шкода фігуру / шкода кар'єру / вік не дозволяє / одностатеві стосунки тощо. У романі ми бачимо, що лише багаті можуть дозволити собі "народити" дитину з допомогою Служниці.
    Книга важко сприймається, залишається неприємний осад та купа роздумів. Це дійсно роман-пересторога і якщо люди не переосмислять свої вчинки, то антиутопія Маргарет Етвуд стане нашою реальністю. А поки - насолоджуємося свободою.
  •  
    Читати обов'язково
    Я не з тих, хто щоразу каже "книжка краще". Тому що це не завжди правда. Зараз знімають серіали на такому рівні, що першоджерело, буває, не дотягує. Але "Оповідь служниці" - це той випадок, коли сильне і те, і те.

    Я обожнюю серіали, і серед десятків чи сотень, що я продивилась, "Оповідь служниці" - найрозумніший і найсильніший. На мій смак, звісно.

    Отже, чи є сенс читати книжку Маргарет Етвуд, якщо уже дивився серіал, і він сподобався? Є сенс. Книжка прекрасна.

    Я читала, щоб порівняти з тим, що бачила, щоб скласти повнішу картинку. В принципі, серіал дуже близько йде до книжки Етвуд.

    Це антиутопія, розказана Служницею. Жінкою, яка раніше жила таким же, як ми зараз живемо, життям - ходила на роботу, на побачення, виховувала дитину, заробляла гроші, курила, слухала музику, читала розумні книжки і не дуже розумні журнали, мала на все свою думку.

    Але екологічна катастрофа і низька народжуваність призвели до того, що у США майже перестали народжуватись здорові діти. І тоді групка фанатиків розстріляла президента і уряд, і утворила на місці США державу Гілеад з власною ідеологією.

    Там є еліта - Командори і їхні дружини, які не можуть мати дітей. Держава виділяє їм, наче це якась річ, жінок, які можуть завагітніти, які повинні принести у світ дитину і віддати в цю сім'ю високопосадовців, а потім перейти в наступну сім'ю. Решта, хто не може народити, обслуговує інтереси еліти.

    Жінкам більше не можна працювати, читати, фарбуватись, пити алкоголь, говорити, коли їх не запитують. Всі ходять в уніформі і живуть заради того, щоб народити чужим людям дитину, інакше - закінчать життя на каторзі.

    Мені здалось, що в книжці детальніше і сильніше подано саме те, як Гілеад утворився, чому ця диктатура встановилась, як жінки до цього звикали.

    Але от у серіалі краще подані власне події, характери персонажів, вони яскравіші. Скажімо, дружина Командора Серена, яку в серіалі зіграла дуже красива Івонн Страховскі, по книжці - стара і хвора жінка з ціпком. Як, власне, і її чоловік (і всі Командори) Вотерфорд - теж сивий дід.

    У цьому, мені здається, сильний хід режисера і сценариста серіалу, тому що зробивши їх усіх одного віку, персонажів немов прирівняли. А так додались конфлікти між Сереною і Фредовою як між жінками, які конкурують за все - чоловіка, права, свободу, статус.

    Загалом, я кайфонула від книжки. Вона би мені сподобалась і без серіала. Але якщо хтось ще не бачив екранізацію - я просто не розумію, чого ви чекаєте.
  •  
    Книга, яка викликала у мене вир емоцій!
    Від ненависті до любові – приблизно так можна описати мої враження від книги Маргарет Етвуд «Оповідь служниці».
    Від самого початку мені було досить важко її читати. Мені не подобався сам стиль авторки – якісь суцільні дуже деталізовані описи всього, що оточує головну героїню з перших сторінок книги.
    Окрім того, на початку книги нам не відомо, що сталося в цьому світі, хто всі ці касти людей, які перелічує головна героїня (Служниці, Марфи, Командори, Дружини, Тітки, Еконожини, Очі і т.д.), і чому взагалі існує такий поділ. І лише пізніше, через якісь уривки снів і спогадів головної героїні (які, до речі, подаються в хаотичному порядку і суцільним текстом, без будь-якого розділення) ми дізнаємося трохи більше про Гілеад, його закони, і історію його утворення.

    Більш-менш комфортним для мене читання стало вже десь аж після 100-ої сторінки. Коли вже все стало трохи зрозумілим. Та і стиль авторки далі також, як мені здалося, змінився: було вже менше описів і більше якихось подій.

    Події, що описуються у книзі відбуваються десь наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття (для часу, коли була написана ця книга (1985 р.) недалеке майбутнє) на території колишніх Сполучених Штатів Америки. На цій території утворилась нова держава – Гілеад, яка за устроєм є військово-релігійною диктатурою. На чолі країни стоять Командори, які належать до релігійної групи «Сини Якова». І це така патріархальна група, яка заборонила жінкам працювати, мати гроші і будь-яку власніть, читати і писати, наносити макіяж чи фарбувати волосся, носити будь-який одяг, окрім того, що належить їхній касті, наприклад Дружини носять лише блакитне, Марфи – сіре, а Служниці - червоне.
    Усіх жінок, які народили хоча б одну здорову дитину, призначили до касти «Служниць». По факту це хтось на кшталт сурогатних матерів, які повинні народжувати дітей для Командорів та їхніх Дружин. Тому що через екологічну кризу вже мало хто з жінок на це здатен.
    І ось наша головна героїня – це така Служниця, яку прислали в сім’ю командора Фреда (його прізвище жодного разу не згадується). Її тепер навіть звуть відповідно – Фредова. Користуватися колишніми іменами Служницям заборонено. А ще їм заборонено розмовляти, поки не спитають, дивитися на когось, або щоб хтось дивився на них. Вони навіть носять спеціальні «крила» на голові, що закривають їхні обличчя.
    Загалом, Служниці зазнали найбільших обмежень в правах. Якщо, наприклад, Дружинам дозволяється хоча б в’язати чи вишивати, то Служницям навіть це забороняється.

    Ця книга викликала у мене просто вир різних емоцій: роздратування, злість, несприйняття, огиду, шок, жах, сум, жаль, обурення, гнів і т.д.
    Не пригадую, щоб останнім часом якась інша книга викликала у мене такі емоції.
    Я вважаю, що її обов’язково треба прочитати усім. Хоч це і буде нелегке і неприємне чтиво. Але питання, які піднімаються в цій книзі, є надзвичайно актуальні і в наш час. Це і гендерна рівність, і право жінок на аборт, право жінок працювати і отримувати рівну з чоловіками зарплатню, право вільно обирати собі релігію або ж бути атеїстом чи агностиком, право вільно обирати собі партнера, право мати власну думку і вільно її висловлювати і т.д.

    До речі, за мотивами цієї книги стрімінгова компанія Hulu зняла однойменний серіал. Рекомендую і його також подивитись.
  •  
    Оповідь служниці
    Антиутопії у сучасному світі стали доволі популярним жанром тож недарма "Оповідь служниці" отримала всесвітнє визнання та нарешті була перекладена українською. На місці однієї з найдемократичніших держав світу утворюється теологічна диктатура, що й не дивно, бо певна історична закономірність у цьому є. Отож, майбутнє в якому нагальна проблема не перенаселення, яке так активно обговорюється, а навпаки - неможливість великої частки людей мати дітей. Для цього існує окрема каста служниць, які допомагають так би мовити у цьому інтимному питанні. Книга чіпляє за душу і залишає важкий осад, оскільки до останнього, як читач, не хочеться вірити, що існує хоча б мізерна вірогідність такого майбутнього (саме тому ставлю книжці 4 з 5). Місце і роль жінки у суспільстві, жага до життя і свободи та невтішні перспективи майбутнього - ось про що цей роман. Екранізація звичайно дещо вийшла за межі книжки, але вона слугує поважним стимулом щоб дати роману другу хвилю популярності. Якісне технічне оформлення книжки від книжкового клубу сприяє комфортному читанню.
  •  
    Жорстокий світ жінок
    Я б назвала цю книгу антиутопія жіночого спрямування. Жанр антиутопія для мене новий. Читала тільки Джорджа Оруела "1984" та "451 градус по Фарегейту" Рея Бредбері. Це просто класична класика. Я думала, що антиутопії про альтернативний можливий(неможливий) розвиток суспільства, вони лякають, і змушують замислитися і щось змінити в своєму житті. "Оповідь служниці" - це також про інакше суспільство, та все ж це про жінок, і їх роль у суспільстві.
    Не могла відірватися від книги, настільки захопливо.
    У цій альтернативній реальності надзвичайно падає народжуваність здорових дітей. У результаті атак і знищення американського уряду і президента, владу захоплюють фанатики, що прикриваючись біблійними догмами, створюють жорстоку тоталітарну державу. Народження дітей і самі діти стають головною цінністю країни. Правовірні командири при владі мають дружин, і, якщо ті не можуть народити, сім'я має у своєму домі служницю. Служницю, одягнену у червону сукню, використовують як засіб для народження дитини. Вона не має ніяких прав, адже має здорову матку. Таких жінок залякати, мучили, повідбирали дітей, народжених раніше "у гріху" і добилися покори. Тепер їх гвалтують, і використовують як інкубатор. Мова у книзі йде від імені такої служниці. Несолодко ведеться і жінкам командорів. У хворих головах творців країни виник замисел ритуалів, перекручування слів Біблії - жінки присутні на акті запліднення, вдаються ніби народжують разом з служницею і ін.
    Книга з елементами драми, трилера. Тут є і досить здорові думки, щодо цінності сім'ї і зовсім абсурдні, страшні речі щодо жінок. Раджу читати, особливо жінкам.
  •  
    Не моя книга
    Чогось в цій книзі було замало. Чи то особистості головної героїні, чи то детальнішого опису цієї Республіки Гілеад, чи то якихось драматичних подій. Але мені не вистачило. Книга не зачепила. Я все чекала, коли ж нарешті закінчиться ось цей монотонний вступ і почнеться розвиток сюжету, якісь дії та події. А вони так і не почалися! Аж у самому кінці книги було щось трішки схоже на динаміку, але і то, такий собі кульмінаційний момент, на трієчку. Я очікувала заявленого "феміністичного трактату" - його теж не було. Якщо основна думка твору "не можу використовувати жіноче тіло" і "жінка - це не лише інкубатор", то таке. Не скажу, що це найбільше проблеми сучасного фемінізму. Мені було мало устрою держави, я не розуміла логіки - вийшла держава, у якій всі нещасні, як служниці, так і представники влади. Це абсолютно нелогічно і нереалістично. Головна героїня якось не викликала особливої симпатії. Якщо їй не подобалось її становище, то я цього не побачила. Якщо тобі щось не подобається, ти намагаєшся це виправити, а вона просто хотіла вижити будь-якою ціною. Можливо, книга потрапила мені до рук у неправильний час і у неправильному віці. Але мені не сподобалось. Перечитувати не буду. Читати продовження теж.
  •  
    Постапокаліпсис
    Чергова постапокаліптична історія про життя після глобальної катастрофи. Цього разу автор порушує таку проблему як перенаселення Землі та можливість регулювання дітонародження. У цьому вигаданому світі не буває небажаної вагітності, не буває випадкової вагітності, у ньому все врегулювано, все унормовано, все сплановано. Право народжувати має лише певна, обрана каста жінок, які для цього проходять відповідну підготовку.
    Проте насправді не все так райдужно. Як же насправді почуваються жінки, яким випала унікальна нагода стати матір’ю майбутнього потомства. Чи дійсно вони щасливі, що мають право та можливість народити дитину, коли сотні інших жінок позбавлені такої можливості. Чи вони навпаки найнещасніші істоти у цьому світі, адже вони позбавлені права вибору. Насправді незважаючи на розважальний жанр та фантастичний сюжет, книга порушує дуже складну проблему. Людина, яка потрапляє в унормований світ, в якому відсутнє право вибору стає найнещаснішою істотою. І насправді це починаєш усвідомлювати тоді, коли право вибору, яке в тебе є від народження у тебе відбирають. Цікава історія, яка змушує задуматися про наше майбутнє.

  •  
    Антиутопія "Оповідь служниці"
    Дуже неоднозначні емоції викликала книжка "Оповідь служниці". Маргарет Етвуд розповідає про світ майбутнього, де молоді жінки позбавлені свободи та прав мати родину через кризу народжуваності. Жінка стає власністю суспільства і єдиною її місією є народження дітей. Наймолодших дівчат одружують за домовленістю, жінок, які вже народжували раніше дітей і ще відносно молоді, позбавляють власних чоловіків і дітей та перевиховують на "служниць", які переходять з родини в родину у спробі завагітніти, щоб згодом віддати дитину родині командора-батька. Найгидкішим для мене був опис процесу запліднення, у якому беруть участь власне служниця, дружина командора та сам чоловік. Романтика і кохання відходять у цьому світі не те, що на задній план, їх просто не визнають. У Гілеаді керуються Святим письмом, але у його найвикривленішій формі.
    Оповідь ведеться від типової служниці першого покоління, яка ще пам'ятає, як було до встановлення режиму, постійно згадує свою родину, минулу роботу. Сповідь не має чіткої хронології, вона постійно стрибає у міжчассі. Ми співчуваємо служницям, але не менший жаль викликають і дружини командорів, адже вони мусять приймати у власному домі "коханку" чоловіка і не тільки щоденно миритись з її присутністю, але й брати участь у акті запліднення. Складна й неоднозначна тема.
    Ця антиутопія дає багато приводів до роздумів і лишає по собі гіркий осадок, але вважаю, що ознайомитись із нею варто.
 
Характеристики Оповідь служниці
Автор
Маргарет Етвуд
Видавництво
Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
Мова
Українська
Рік видання
2019
Перекладач
Олена Оксенич
Кількість сторінок
272
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
150x220 мм
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
Тираж
2000
ISBN
9786171269019
Тип
Паперова
Література країн світу
Література США і Канади
Література за періодами
Література XX ст.
 

Про автора Оповідь служниці