Маргарет Етвуд - відома канадська письменниця, знана своєю увагою до питань фемінізму та захисту довкілля. Роман "Оповідь Служниці" був написаний нею ще 1985 року і став своєрідним символом для жінок, що борються за свої права. Як відомо напевно навіть тим, хто не читав роман, авторка зображує у ньому постапокаліптичний світ, у якому замість США виникає тоталітарний режим - Республіка Гілеад. Але найбільш вражає саме правдоподібність деталей цього режиму. Як свідчить сама авторка, вона писала роман не у жанрі наукової, а "спекулятивної фантастики", у якій майбутнє, постає як цілком припустима реальність, що може виникнути без якихось особливих технологічних винаходів. Маргарет Етвуд підкреслювала, що багато елементів вона взяла з дійсності: консервативні зміни й пуританство в американському суспільстві після приходу до влади Р.Рейгана; апартеїд у ПАР, коли чорношкіре населення заганяли в резервації; політика підвищування народжуваності й заборона абортів у Румунії за правління Чаушеску; військовий режим Маркоса на Філіпінах, який страчував усіх незгодних; правління хунти в Аргентині, коли діти з бідних прошарків викрадалися і віддавалися багатим бездітним сім'ям тощо. Тож авторка наче попереджає, що радикальні форми правління не виникають на порожньому місці, а спираються на певні традиції минулого, тому в майбутньому може бути все, а як саме складеться - це залежить саме від нас.

Произведение "Оповідь Служниці" - это удивительная литературная работа писательницы Маргарет Этвуд которая напоминает женщинам о боли, силе и желании быть свободными. Страшные времена настали для многих девушек, дочерей, сестер, матерей, а впрочем для абсолютно всех представительниц женского рода. Новые правила которые казалось бы не имеют никакого смысла особенно в современном мире теперь являются обязательными и любое неповиновение заканчивается страшным и унизительным наказанием. Женщины словно настоящие воины отказываются от принятия тех угнетающих правил, которые отбирают у них выбор и самое главное делают из них заключенных в новой реальности, где нет места любви, правде, радости и счастливой жизни. Данное произведение в очередной раз дает читателям понимание того что каждая личность имеет право на свободу и после прочтения подобной литературы появляется чувство огромной благодарности и гордости за тех людей которые боролись за свободу женщин и до сих пор продолжают это делать чтобы реальность описанная в этом романе никогда не стала частью нашей жизни.

Моє знайомство із цим твором розпочалося з серіалу, але я витримала аж півтори серії та занудилася - ну геть не моє. Тоді вирішила спробувати книгу, і, на моє здивування, вона виявилася чудовою. Книга-антиутопія про життя в Республіці Гілеад, дуже патріархальній системі, де є Командори та їхні дружини, є своєрідна прислуга (Служниці - виношують та народжують дітей, Марфи - займаються домашнім господарством, також є водій), є спецслужби, та багато інших ролей. Розповідь ведеться від імені однієї служниці, яка намагалася втекти, та кінцівка невизначена. Вона пам‘ятає про життя до і після зламу подій, і саме тут у творі відчуваються феміністичні нотки, адже піднімають питання - що саме є свободою жінки? Історично жінки пройшли від етапу, коли вважалися чимось середнім між каменем та рослиною, бо не мали душі; потім не мали прав, і от якихось років сто тому жіноцтво добилося рівності - ми маємо право голосу, право на працю, на розлучення, на дітей чи їхню відсутність, робити багато виборів самостійно. І разом з тим, цей вибір для багатьох є складним, адже треба знайти баланс - між сім‘єю і кар‘єрою, домом та суспільними активностями. Головна героїня мала роботу, чоловіка, дочку, свій дім ДО та дуже мало обов‘язків ПІСЛЯ переломного моменту - завагітніти, народити дитину, раз в якийсь час сходити за покупками чи відвідати якесь жіноче зібрання. Впевнена, що чимало жінок в наш час подумки скаржаться на ту купу обов‘язків, що виконують щодня - прочитавши «Оповідь служниці», я зокрема дуже і дуже сильно змінила своє ставлення до тієї щоденної рутини, яка наповнює життя. Наше щастя у праві вибору, в тому що ми його маємо, а все решта залежить лише від нас ;) Повертаючись до книги, зазначу, що вона написана цікаво, проникливо, тримає напругу до останніх сторінок, не перевантажена натяками та майбутні чи минулі події (от найбільше не люблю, коли автор півкниги натякає, що щось неодмінно станеться чи вже відбулося). Вважаю книгу мастрідом перш за все для жінок, що втомилися від щоденної рутини. До речі, цього місяця очікується вихід продовження - The Testaments, дуже хочу прочитати :)