Анотація до роману характеризує його як дебютний для авторки, що став володарем Гран-прі "Коронація слова-2020". Більшість книг з поміткою коронації мене не розчаровували. Ця розповідь жива та емоційна. Стиль письма авторки подобається, наведу трішки цитат: "Я хто? Письменниця. Письменниці - пишуть. Не вір листам. За листами ховають справжнє... Листи - то творчість... А щоденники і листи - то найбільша брехня у світі". "Уявляєш - море!... Все життя воно мене кличе, а я так ні разу й не поїхала. Але я писала про море, хоч його і не бачила. Нюхала, як пахне морська вода, уявляла, смакувала тими картинами. І писала..." "Я ж певне могла писати про любов, не любивши, якщо про море написала. Могла ж, правда?.." Непересічна жінка, яка була спрагла до знань, малювання, театру і свого письма. Нещаслива в коханні до молодшого на три роки Осипа Маковея - тут авторка описує досить нетипову поведінку Кобилянської як для того часу: Ольга говорить першою про любов, відносини, сім'ю. Взаємності як такої не отримує, до вінця її Маковей не кличе. Тому все життя сама, єдина розрада - прийомна донька Галина (вона ж племінниця).В романі прослідковується наступна думка про Кобилянську: одна - в житті; інша - в листах і творах ("невиправна мрійниця, що хотіла прожити ще одне, цілковито видумане життя"). Наскільки точно та достовірно подано життєпис Ольги Кобилянської особисто мені важко судити, бо не той рівень знань. При цьому загальне враження від прочитаної книги позитивне.