Про Шевченка важко говорити. Про нього вже багато сказано, і водночас він залишається герметичним. Його досі відкривають і, відкриваючи, не розуміють до кінця. Герметизм його творчости спонукає до використання її для ілюстрації часом абсолютно протилежних ідей. Його поезія поєднує історію і метаісторію, взаємопроникає людину і вічність.

Шевченко - людина, для якої принциповим було визнання як своєї, так і іншої думки, іншої культури, іншого світовідчуття. Він відкрито, насичено і чесно переживав реальність. І в цьому - релігійність його пізнання світу. Читачу запропонованого дослідження відкривається шлях Тараса Шевченка від поета до актуалізації його пророчого покликання. Праця переглядає набуті переконання щодо творчої особистости митця й поглиблює методологічні пошуки в гуманітарній науці.