Видавцям цієї книжки, в першу чергу, мають бути вдячні всі студенти факультетів журналістики українських вищів. Вона може дати їм те, що часто-густо не здатні донести викладачі старої закалки. Читати "Нічого правдивого..." слід для того, щоб раз і назавжди зрозуміти, як не треба робити. Річ у тім, що особливістю національного медійного простору є традиційна й міцна звичка орієнтуватися на більш багатого і просунутого пінічного сусіда. Не поодинокі випадки такого абсурду, коли відомі загальнонаціональні ЗМІ запрошують на позиції ведучіх різноманітних прайм-таймових шоу різного штибу "зірок російської журналістики" як за замовчуванням більш "професійних". Ця книжка якраз і робить точний багатошаровий зліпок тої глибокого абсурдної та брехливої системи, створеної руками або за мовчазної згоди таких от "професіоналів". Адже перед "розіп'ятим хлопчиком" зі Слов'янська та "ядерним попелом" були просто ті, хто готові були - звісно ж, за хороші гроші - трішки знехтувати професійною етикою та додати трішки невинної брехні. Створити трішки альтернативну реальність. Погратися в творців та інженерів людських думок та доль. Цей процес настільки захопив як замовників, так і виконавців, що згодом практично весь російський медіаринок, як то кажуть, пустився берега. І вже складно зрозуміти, яку роль сьогодні грає актор у численних ток-шоу, вже неважливо, кого робити ворогом, а кого - другом. М'яка, розтоплена і "нагріта" аудиторія охоче сприймає на віру новий пасаж ведучого вечірніх новин. Власне, автор книжки бути частиною цієї системи й відмовився. Але добре її вивчив і зрозумів. І, що важливо, якісно подав у доступному і легкому для читання вигляді. Якщо вам теж цікаво зрозуміти, що й коли "пішло не так" у російській журналістиці, вам обов'язково треба прочитати "Нічого правдивого й усе можливо". Окрема подяка видавцям за вчасний та якісний український переклад.