«Нічия триває лише мить» - книга, котрій вдається описати Голокост не лише через трагедію, а й красу людських відносин. Поетична мова головного героя-оповідача (доволі ненадійного, до речі) місцями може відволікати від історичного контексту, але фінальний хід, до якого вдається автор руками Ісаака, - і шаховий, і сюжетний – змушує повертатися в реальність, де добро не змогло перемогти, а «нічия» у Європі після закінчення Другої світової і справді тривала лише мить.

Читається на одному диханні. Разом із героями переживаєш страждання та усі події, що відбуваються у гето. Цікаво спостерігати за перебігом шахової гри, кульмінація якої здивує кожного.

Не розумію, чому цю книгу так часто рекомендують. "Нічия триває лише мить" здалася мені затягнутою й емоційно слабкою. Ідея ніби цікава, але подача не зачепила — події розвивалися повільно, а герої не викликали сильних переживань. Дочитала лише тому, що хотілося зрозуміти, чи буде далі щось справді варте уваги, але після фіналу залишилося більше розчарування, ніж вражень. Для мене це одна з тих книг, після яких думаєш: «і чому навколо неї стільки захоплення?»