Два невеликих за об'ємом та гігантських за значенням у фантастиці твори містяться у книзі видавництва "Знання". Герберта Уелса знає чи не кожен книголюб, а любитель фантастики, тим більше. Можна окремо відмітити і "Невидимець", і "Машину часу". Та поєднання цих творів створює певний симбіоз думки. Той випадок, де 1+1=3. У романах гарно описується і дія, і наукова складова, і певна сюжетна звивистість. Спойлерів не робитиму, адже Уелс своїми назвами вже все зробив. Що, саме зі мною, і зіграло злий жарт. У "Машині часу" було зрозуміло, що є така собі штукенція й слідувати за думкою новатора-фантаста було більш цікаво, адже не зрозуміло куди він попаде і що там буде. У "Невидимці" ж було хоч і цікаво описано першу третину роману, та як автор не намагався, але дуже я не здивувалась в перших розділах (знову ж назва відіграла злий жарт). Далі автор зробив розділи довшими, а пояснення яснішими й кінець, який був зрозумілий ще з середини твору. Тому "Машина часу" у мене все-таки в пріорітеті як роман. Так би мовити фантастична думка "Машини часу" заставляє задуматись більш сильно за "Невидимця". І якщо при прочитанні "Машини часу" мене не полишали відчуття, що я читаю фантастику з легким горором, то "Невидимець" був часом ніби теперішній технотрилер, який дійсно можливий. Безперечно, автор - титан думки на якого усім фантастам треба рівнятись. Ті, хто бажають прямі, майже лінійні історії на вечір дуже раджу. Але тим, хто воліє закрученого сюжету й настання катарсису при викритті всіх таємниць, все ж краще утриматись. Від мене заслужена, перевірена часом, твердюща і ДУЖЕ СУБ'ЄКТИВНА четвірка.