Звісно, що кожен у цьому романі побачить своє. Історикам буде цікаво читати про Київ 1920-х, філологи міркуватимуть про успіхи-неуспіхи політики українізації, філософи шукатимуть раціональні моменти у діалогах Юрія, Дмитра та Ірен. А для мене це роман-драма про нерозділене кохання. Чи все-таки взаємне? Не знаю, чи вміють такі люди, як Юрій та Ірен, узагалі кохати. Для них життя - то суцільна раціональність і прагматизм. Тому мені щиро шкода Марту. Хоча, з іншого боку, вона дівчина гарна, обовʼязково знайде собі таку саме романтичну натуру. Я чомусь у це вірю.

Роман інтелектуальний і філософський. Автор подає роздуми з різних поглядів, часто протилежних, у діалогах персонажів на теми, які навіть сьогодні залишаються актуальними: - у чому національна ідентичність українців? - яке місце особистості у суспільстві будь-якого ладу? - який вплив матимуть технології на людство? - яким може бути мистецтво тоталітарного чи соціалістичного світу? Через роман, здається, нам відкриваються двері у квартири Києва, де можна підслухати розмови сімʼї та колег, які були актуальними у 20х роках 20 століття. Гарна сатира над трендами гіперраціоналізацією та гіпероптимізацією на фоні романтизованої трагедії однієї жінки, для якої цей досвід перетвориться з часом лише на невеличку драму.