В історії української реалістичної літератури творчість Івана Нечуя-Левицького займає визначне місце. Відомо, що розвиток художньої прози і, зокрема, великих епічних жанрів — повісті й роману — є важливим етапом формування національного мистецтва слова. Вийшовши на українську літературну ниву, Нечуй-Левицький блискуче розвинув зміст і форму невеличкого оповідання і дав перші зразки реалістичного романного жанру з сучасного життя.

Повість «Неоднаковими стежками» присвячена темі міського життя. Письменник уперше в українській прозі створює романи з життя національної інтелігенції, які стали збудниками широкої суспільної думки, предметом дискусій та критики, яка дорікала йому, що він відійшов від тем, властивих українській літературі.