Нарешті поет Олег Коцарев постає перед нами в новому амплуа прозаїка. Він є письменником лабораторного штибу, котрий ретельно працює над кожним словом, через що ця мала проза місцями нагадує його ж таки верлібри. У своїх сюжетних поворотах Коцарев абсолютно непередбачуваний. Тієї миті, коли читач уже майже на сто відсотків певен, що автор зараз поверне сюжетним проспектом праворуч, оскільки ліворуч повертати просто нікуди, Коцарев несподівано крутить кермо сюжету саме ліворуч і з задоволеною усмішкою повертає на газон, зносить газетний кіоск, а потім переможно в'їжджає в скляну вітрину якогось модного бутика. Саме таким і має бути справжній катарсис.