Книжки для прочитання обирають по-різному. Часом складаєш собі певний список запланованої літератури і методично за ним рухаєшся, іноді ж навпаки певна книга потрапляє в поле зору абсолютно спонтанно, несподівано. Саме так сталося в моєму випадкові із романом "Небезпечні зв'язки" Шодерло де Лакло. Хоча, як виявилося, він вважається класикою, я ніколи раніше не чув про цей твір і прочитав його лише тому, що натрапив на схвальний фейсбучний відгук відомої літературознавиці Ганни Улюри. Витраченого часу жодним чином не шкода, бо це був цікавий і корисний досвід. "Небезпечні зв'язки" написано у XVIII столітті, однак здається, що деякі фрагменти твору шокували б комісію із суспільної моралі навіть сьогодні. Книга зайвий раз доводить: не слід ідеалізувати "романтичне" минуле. У всі часи на нашій грішній планеті не бракувало підступних пройдисвітів, які користувалися довірою своїх недосвідчених жертв. Не менш повчально розуміти, що "високоморальне" на позір суспільство в дійсності толерує таку поведінку і воліє заплющувати на неї очі, поки це можливо: віконта де Вальмона всюди приймали з шанобою, хоча чудово знали про його погану славу. Книга, безперечно, вабить драматичним сюжетом і барвистими описами амурних походеньок, недарма я назвав її "енциклопедією спокушання". Головних вад у неї, як на мене, дві. По-перше, твір написано у специфічній формі листування між кількома головними героями, що зробило текст дещо одноманітним і обтяженим повторами. Гадаю, "звичайна" оповідь читалася б цікавіше. По-друге, час написання роману відбився у напрочуд пишному стилі спілкування персонажів. Їхнє зайве і зазвичай недоречне красномовство частенько втомлювало, хоча й надавало книзі певного колориту. Загалом раджу "Небезпечні зв'язки" усім, кому подобається читати про людські стосунки і любовні пригоди.