Насильство та суспільні порядки. Основні чинники, які вплинули на хід історії
Паперова книга | Код товару 823678
Yakaboo 4/5
Автор
Дуглас Норт, Джон Уолліс, Баррі Вайнґест
Видавництво
Наш Формат
Мова
Українська
Рік видання
2017
Перекладач
Тарас Цимбал
Кількість сторінок
352
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
155x235 мм

Усе про книжку Насильство та суспільні порядки. Основні чинники, які вплинули на хід історії

Книжка «Насильство та суспільні порядки. Основні чинники, які вплинули на хід історії» пропонує нове бачення проблеми насильства й показує, як тісно пов’язані економічна та політична поведінки.

Тематика

Суспільствознавство, соціальна поведінка, історія, економіка, політика, право.

Про книжку

Усі суспільства стикаються із проблемою насильства, і вирішують вони її по-різному. У цій книжці стверджується, що економічна й політична поведінки соціуму тісно пов’язані між собою. Більшість суспільств, які ми називаємо природними державами, обмежують насильство за допомогою політичного маніпулювання економікою. Це формує привілейовані класи, які, своєю чергою, обмежують застосування насильства певними авторитетами. Проте це сповільнює як економічний, так і політичний розвиток держав. А сучасні суспільства, навпаки, створюють відкритий доступ до економічних і політичних організацій, сприяючи політичній та економічній конкуренції. Автори книжки дають основу для розуміння того, чому суспільства відкритого доступу розвиваються краще як із політичного, так і з економічного погляду. А також розповідають про 25 країн, які здійснили перехід від природного типу до держав із відкритим доступом.

Для кого книжка

Для суспільствознавців, істориків, політологів і всіх, кого цікавить історія людства й суспільних змін.

Чому ця книжка

Автори пропонують концептуальну схему, яка відображає моделі соціальної, економічної, політичної, військової, релігійної та освітньої поведінки. З її допомогою вони пояснюють, як стійкі та прогнозовані соціальні інститути дають раду мінливому, непрогнозованому та незвичному світу. Обговорення цих моделей проілюстровано численними прикладами з історії.

Про авторів

Дуґлас Норт — американський економіст, соціальний філософ, історик, лауреат Нобелівської премії з економіки 1993 року.

Джон Волліс — професор економіки в Мерилендському університеті, науковий співробітник Національного бюро економічних досліджень.

Баррі Вайнґест — політолог та економіст, старший науковий співробітник Гуверівського інституту (Стенфордський університет). Член Національної академії наук та Американської академії мистецтв і наук.

Відгуки про книжку

"Чому ми підкоряюємося законам, дотримуємося правил і пристосовуємося до норм? Дуґлас Норт, Джон Волліс і Баррі Вайнґест дають просту й переконливу відповідь: безлад спричиняє насильство. Цю книжку варто прочитати всім, хто прагне зрозуміти витоки суспільного порядку та причини його занепаду".

— Стівен Ансолабегер, Стенфордський університет

"Сміливі думки, невимушений стиль і ґрунтовні знання... Норт, Волліс і Вайнґест написали чудову книжку, яка інтригує, захоплює, збурює і провокує. Викладені в ній концепції формуватимуть академічний дискурс і його аргументи у сфері економічної історії та розвитку".

— Роберт Бейтс, Гарвардський університет, журнал Economic Literature

"Книжка «Насильство та суспільні порядки» подає потужну нову теорію взаємодії закону, політики та структури влади, яка неодмінно впливатиме на наступні десятиліття".

— Деніел Клермен, Південно-Каліфорнійський університет

Цитати

"Динаміка соціального порядку — це динаміка зміни, а не динаміка прогресу. Більшість суспільств рухаються як уперед, так і назад у своєму політичному й економічному розвитку. Наша система понять не передбачає телеології, проте вона пояснює, чому суспільства відкритого доступу краще дають раду змінам, ніж природні держави".

"Жодне суспільство ще не розв’язало проблему насильства за допомогою його повної ліквідації; у найкращому разі його вдавалося стримувати й підпорядковувати. Насильство має багато різних вимірів. Воно може проявлятися у фізичних діях або в погрозах фізичної розправи. І насильницькі дії, і примус за допомогою погроз — усе це прояви насильства".

"Протягом усієї історії людства існувало лише три суспільні порядки. Перший — збиральницький, притаманний невеликим соціальним групам мисливсько-збиральницьких суспільств. Однак нас більше цікавитимуть два суспільні порядки, які постали протягом останніх десяти тисячоліть. Перший із них — порядок обмеженого доступу, або природна держава. Основу соціальної організації в ньому становили особисті стосунки, тобто ким індивід є і кого він знає. Натомість у порядку відкритого доступу особисті стосунки хоч і зберігають значення, але в багатьох царинах соціальної поведінки застосовуються безособові категорії індивідів, уже іменованих громадянами, що усуває потребу особисто знати своїх партнерів".

"Більшість великих суспільств писемної історії були природними державами, у яких коаліції могутніх організацій надавали взаємну підтримку у створенні та розподілі рент і які занепадали, якщо вибухало насильство. Така форма організації ніколи не досягає досконалості, тому насильство характерне для всіх природних держав".

Читати повний опис
Згорнути
Характеристики
Автор
Дуглас Норт, Джон Уолліс, Баррі Вайнґест
Видавництво
Наш Формат
Мова
Українська
Рік видання
2017
Перекладач
Тарас Цимбал
Кількість сторінок
352
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
155x235 мм
Рецензії
  •  
    Погляд економіста на історію 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Про Дугласа Норта я вперше почув завдяки лекціям професора Ярослава Грицака. Пан Грицак дуже радив авдиторії ознайомитися із книгою «Насильство та суспільні порядки» як прикладом свіжого і трохи стороннього погляду авторитетного економіста на перебіг світової історії. Цю рекомендацію я тоді добре запам’ятав, проте за браком часу черга до книги довго не доходила. Тепер от конкурс від Yakaboo спонукав мене надолужити прогалину і поділитися враженнями.
    Насамперед зауважу, що назва книги дещо збиває з пантелику. Акцент на слові «насильство» змушує гадати, ніби йдеться власне про історію політичного насильства, державного примусу. У пам’яті одразу спливають "Левіафан" Томаса Гоббса і теорія насильства Людвіга Гумпловича. Проте дуже швидко стає зрозумілим, що ці аналогії виправдані лише почасти, бо для Норта і його колег насильство важливе тільки як проблема, негативний чинник, котрий людські спільноти у різний спосіб намагаються обмежити. Загалом же вони взялися за куди масштабніший задум – дати власне бачення засадничих процесів світової історії. Мушу визнати: як фахівець вузького профілю, я завжди дещо обережно сприймаю будь-які дуже широкі узагальнення. Та автори й самі у передмові наче перепрошують, коли зазначають, що наведені ними історичні приклади свідомо виривалися зі свого контексту і слугують лише ілюстраціями певної концептуальної схеми. Якою ж є ця концепція?
    Теоретичну основу книги становить твердження, згідно з яким історія людства – це процес поступового переходу від одного суспільного порядку до іншого. Автори виокремлюють порядок первісних мисливсько-збиральницьких суспільств, «природну державу» та «суспільство відкритого доступу», зосереджуючись на двох останніх. Перехід до «природної держави» відбувся 5-10 тисяч років внаслідок неолітичної революції і винайдення писемності. Визначення «природна» означає, що саме такий порядок притаманний переважній більшості суспільств земної кулі. Його головна риса – побудова відносин на особистих зв’язках, обмеженість доступу до влади та різноманітних благ. У «природних державах» панують обрані. Натомість суспільства відкритого доступу, котрі є породженнями промислової революції та модерну, характеризуються наявністю розгалуженої мережі безособистісних інститутів і організацій, демократизмом, рівноправністю та незрівнянно ширшими можливостями для кожного громадянина. Інститути створюють у суспільстві певні «правила гри» і ефективно обмежують насильство.
    Аби не перетворювати рецензію на переказ книги і, як тепер кажуть, не зловживати спойлерами, спробую далі бути стислим. Головна теза авторів: найбагатшими та найбільш успішними й стабільними в сучасному світі є саме суспільства відкритого доступу, проте 85% землян досі лишаються мешканцями «природних держав». Отже, постає закономірне й актуальне нині для України питання: чи можливо перескочити від одного порядку до другого і як це зробити? Відповідь авторів: розвивайте ваші інститути, виводьте політичну систему на рівень сталих безособистісних зв’язків. Цілком слушно вони зокрема приділяють неабиякої уваги принципові верховенства права для еліт, адже тривалі стабільні відносини неможливі без гарантій правового захисту. Як тут не згадати із сумом, що коїться в наших судах та правоохоронних органах…
    Підсумовую. Загальні мої враження від книги неоднозначні. Звичайно ж, важко заперечити базову авторську тезу, що держави сучасного світу різняться з погляду суспільного розвитку і краще жити в інституціоналізованій країні вільних громадян. Це так само правда, як і те, що добре бути багатим та здоровим. Головна проблема в іншому: я вже сказав, що скептично ставлюся до великих узагальнень, бо вони розмивають нюанси. Так і в схемі Дугласа Норта та його колег. Як на мене, зводити цілу палітру історії людства до протиставлення двох моделей за певним критерієм – надмірне спрощення. Автори й самі визнають, що, наприклад, «природні держави» дуже різноманітні, навіть розрізняють їхню внутрішню типологію. Але в такому разі чи взагалі є сенс їх об’єднувати? Також не дуже зрозуміло, як все-таки визначити, що перехід до суспільства «відкритого доступу» відбувся або розрахувати міру й темп просування на цьому шляху? Скажімо, Україна має достатньо конкурентну і відкриту політичну систему. Так, на загальнодержавному рівні існують бар’єри, як-то обмежений доступ до медіа, але децентралізація відкриває великий простір до дій на місцевому рівні. У нас багато активних громадських організацій. Проте назвати Україну країною відкритого доступу язик не повертається. З другого боку, Велика Британія – згідно з авторською концепцією зразкова країна відкритого доступу, але це не порятувало її від кривавої війни в Ірландії чи от тепер від кризи із брексітом. Іспанія має давні проблеми з Каталонією. Чи не мусимо ми, зважаючи на нездатність цих держав, попри відкритість, владнати такі внутрішні кризи політичного устрою, якось скорегувати модель? Забагато питань виникає, що й змушує сумніватися стосовно практичної вартості витвореної теоретичної схеми.
  •  
    Як бути не обмеженим, а відкритим 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Чи не найкорисніша «професійна» книга, прочитана останніми роками. Так книги не конспектував вже з університетських часів. Вважаю, що ця книга є важливою і необхідною для розуміння ситуації, що склалася в Україні, і шляхів виходу з неї.
    Всі ми звикли до штампів «олігархічна система», «злам олігархічної системи», «перехід до нової системи суспільних відносин» тощо. Але який зміст вкладається в це поняття «системи», що означає «злам», як здійснити «перехід» і до чого – мало хто може просто, виразно і змістовно пояснити. Навіть у професійній сфері, не кажучи вже про пояснення для пересічної людини.
    Автори ж оперують поняттями «суспільного порядку обмеженого доступу» і «суспільного порядку відкритого доступу», дають їх характеристики, механізми функціонування і визначають умови можливого переходу від обмеженого до відкритого доступу, що, фактично, й означає «злам олігархічної системи» та перехід до нових суспільних відносин на нових засадах.
    Не буду зупинятися на деталях, переповіданні характеристик згаданих порядків та умов переходу від одного до іншого – кому буде цікаво, той прочитає.
    Але, як в анекдоті, скажу дві новини.
    Перша – хороша. Україна має певні ознаки й характеристики, які дозволяють перейти від порядку обмеженого до порядку відкритого доступу.
    Друга – погана. Навіть наявність всіх вимог, що необхідні для переходу від одного до іншого порядку, не гарантують такого переходу. І часовий проміжок, необхідний для такого переходу, як свідчить світовий історичний досвід – мінімум років 50…
    Але це не означає, що треба зневіритися і нічого не робити. Навпаки, з такими підказками у нас є шанс значно прискорити процеси, які інші країни проходили десятиліттями.
Купити - Насильство та суспільні порядки. Основні чинники, які вплинули на хід історії
Насильство та суспільні порядки. Основні чинники, які вплинули на хід історії
195 грн
Немає в наявності
 

Рецензії Насильство та суспільні порядки. Основні чинники, які вплинули на хід історії

  •  
    Погляд економіста на історію 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Про Дугласа Норта я вперше почув завдяки лекціям професора Ярослава Грицака. Пан Грицак дуже радив авдиторії ознайомитися із книгою «Насильство та суспільні порядки» як прикладом свіжого і трохи стороннього погляду авторитетного економіста на перебіг світової історії. Цю рекомендацію я тоді добре запам’ятав, проте за браком часу черга до книги довго не доходила. Тепер от конкурс від Yakaboo спонукав мене надолужити прогалину і поділитися враженнями.
    Насамперед зауважу, що назва книги дещо збиває з пантелику. Акцент на слові «насильство» змушує гадати, ніби йдеться власне про історію політичного насильства, державного примусу. У пам’яті одразу спливають "Левіафан" Томаса Гоббса і теорія насильства Людвіга Гумпловича. Проте дуже швидко стає зрозумілим, що ці аналогії виправдані лише почасти, бо для Норта і його колег насильство важливе тільки як проблема, негативний чинник, котрий людські спільноти у різний спосіб намагаються обмежити. Загалом же вони взялися за куди масштабніший задум – дати власне бачення засадничих процесів світової історії. Мушу визнати: як фахівець вузького профілю, я завжди дещо обережно сприймаю будь-які дуже широкі узагальнення. Та автори й самі у передмові наче перепрошують, коли зазначають, що наведені ними історичні приклади свідомо виривалися зі свого контексту і слугують лише ілюстраціями певної концептуальної схеми. Якою ж є ця концепція?
    Теоретичну основу книги становить твердження, згідно з яким історія людства – це процес поступового переходу від одного суспільного порядку до іншого. Автори виокремлюють порядок первісних мисливсько-збиральницьких суспільств, «природну державу» та «суспільство відкритого доступу», зосереджуючись на двох останніх. Перехід до «природної держави» відбувся 5-10 тисяч років внаслідок неолітичної революції і винайдення писемності. Визначення «природна» означає, що саме такий порядок притаманний переважній більшості суспільств земної кулі. Його головна риса – побудова відносин на особистих зв’язках, обмеженість доступу до влади та різноманітних благ. У «природних державах» панують обрані. Натомість суспільства відкритого доступу, котрі є породженнями промислової революції та модерну, характеризуються наявністю розгалуженої мережі безособистісних інститутів і організацій, демократизмом, рівноправністю та незрівнянно ширшими можливостями для кожного громадянина. Інститути створюють у суспільстві певні «правила гри» і ефективно обмежують насильство.
    Аби не перетворювати рецензію на переказ книги і, як тепер кажуть, не зловживати спойлерами, спробую далі бути стислим. Головна теза авторів: найбагатшими та найбільш успішними й стабільними в сучасному світі є саме суспільства відкритого доступу, проте 85% землян досі лишаються мешканцями «природних держав». Отже, постає закономірне й актуальне нині для України питання: чи можливо перескочити від одного порядку до другого і як це зробити? Відповідь авторів: розвивайте ваші інститути, виводьте політичну систему на рівень сталих безособистісних зв’язків. Цілком слушно вони зокрема приділяють неабиякої уваги принципові верховенства права для еліт, адже тривалі стабільні відносини неможливі без гарантій правового захисту. Як тут не згадати із сумом, що коїться в наших судах та правоохоронних органах…
    Підсумовую. Загальні мої враження від книги неоднозначні. Звичайно ж, важко заперечити базову авторську тезу, що держави сучасного світу різняться з погляду суспільного розвитку і краще жити в інституціоналізованій країні вільних громадян. Це так само правда, як і те, що добре бути багатим та здоровим. Головна проблема в іншому: я вже сказав, що скептично ставлюся до великих узагальнень, бо вони розмивають нюанси. Так і в схемі Дугласа Норта та його колег. Як на мене, зводити цілу палітру історії людства до протиставлення двох моделей за певним критерієм – надмірне спрощення. Автори й самі визнають, що, наприклад, «природні держави» дуже різноманітні, навіть розрізняють їхню внутрішню типологію. Але в такому разі чи взагалі є сенс їх об’єднувати? Також не дуже зрозуміло, як все-таки визначити, що перехід до суспільства «відкритого доступу» відбувся або розрахувати міру й темп просування на цьому шляху? Скажімо, Україна має достатньо конкурентну і відкриту політичну систему. Так, на загальнодержавному рівні існують бар’єри, як-то обмежений доступ до медіа, але децентралізація відкриває великий простір до дій на місцевому рівні. У нас багато активних громадських організацій. Проте назвати Україну країною відкритого доступу язик не повертається. З другого боку, Велика Британія – згідно з авторською концепцією зразкова країна відкритого доступу, але це не порятувало її від кривавої війни в Ірландії чи от тепер від кризи із брексітом. Іспанія має давні проблеми з Каталонією. Чи не мусимо ми, зважаючи на нездатність цих держав, попри відкритість, владнати такі внутрішні кризи політичного устрою, якось скорегувати модель? Забагато питань виникає, що й змушує сумніватися стосовно практичної вартості витвореної теоретичної схеми.
  •  
    Як бути не обмеженим, а відкритим 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Чи не найкорисніша «професійна» книга, прочитана останніми роками. Так книги не конспектував вже з університетських часів. Вважаю, що ця книга є важливою і необхідною для розуміння ситуації, що склалася в Україні, і шляхів виходу з неї.
    Всі ми звикли до штампів «олігархічна система», «злам олігархічної системи», «перехід до нової системи суспільних відносин» тощо. Але який зміст вкладається в це поняття «системи», що означає «злам», як здійснити «перехід» і до чого – мало хто може просто, виразно і змістовно пояснити. Навіть у професійній сфері, не кажучи вже про пояснення для пересічної людини.
    Автори ж оперують поняттями «суспільного порядку обмеженого доступу» і «суспільного порядку відкритого доступу», дають їх характеристики, механізми функціонування і визначають умови можливого переходу від обмеженого до відкритого доступу, що, фактично, й означає «злам олігархічної системи» та перехід до нових суспільних відносин на нових засадах.
    Не буду зупинятися на деталях, переповіданні характеристик згаданих порядків та умов переходу від одного до іншого – кому буде цікаво, той прочитає.
    Але, як в анекдоті, скажу дві новини.
    Перша – хороша. Україна має певні ознаки й характеристики, які дозволяють перейти від порядку обмеженого до порядку відкритого доступу.
    Друга – погана. Навіть наявність всіх вимог, що необхідні для переходу від одного до іншого порядку, не гарантують такого переходу. І часовий проміжок, необхідний для такого переходу, як свідчить світовий історичний досвід – мінімум років 50…
    Але це не означає, що треба зневіритися і нічого не робити. Навпаки, з такими підказками у нас є шанс значно прискорити процеси, які інші країни проходили десятиліттями.
  •  
    Мало тут насильства
    Багатообіцяюча назва, правда? Я чекала від неї більше насильства, але вийшло, що компонент суспільних порядків переміг з рахунком 7:1 (чи десь так). Все-таки автори мало уваги приділяють мілітаристичним силам та поліції.

    Три шановані дослідники дискутують на теми природних держав (ці структури історично сформовані спільністю мов та етносів) та систем відкритого порядку (еталонні і перші США, Британія та Франція, у яких всі процеси відбуваються вільно та без жодних перешкод). Одне переходить в інше або ж зависає на етапі сякого-такого середньовіччя і просто гниє. Що ми й бачимо щодня.
    І ці теорії чудово пояснюють, чому реформи в Україні такі непопулярні і реалізовуються через ср… а потім ще й роблять гірше. Тому що несприйнятливість реформ і те, що вони не працюють у суспільстві, яке тільки те й робить, що противиться, – це типова проблема природних держав. Тож ми зі своєю бідою не самі. Хоча й оптимізму не додає. На жаль. Борсатись нам у цьому ще довго-довго.

    Немає і якихось чітко визначених маркерів, що суспільство почало перехід від природної держави до системи відкритого порядку. Та, вірю, що не все так погано. Не все. Але щось таки так.
  •  
    Насилие и социальные порядки
    Книга представляет собой смелую попытку объединить фрагменты политических теорий под одной крышей. Это создает основу для понимания функционирования политических, экономических и других социальных систем в целом. Многие известные ученые считали эту книгу одной из самых важных в политологии за последние годы. На личном уровне, читая книгу, каждый, как и я, может найти разные интересные идеи, такие как объяснения роли поиска ренты и коррупции в современном обществе.

    Авторы слишком известны, чтобы их не упомянуть в обзоре. Это Норт, Уоллис и Вейнгаст, уважаемые профессора из Вашингтонского университета, Университета Мэриленда и Стэндфордского университета. У них есть другие интересные документы. Можно посетить их домашние страницы университета и просмотреть эти документы бесплатно.

    Хорошо, вернемся к книге. Название книги содержит две широкие темы: насилие и социальные порядки. Несмотря на кажущиеся несвязными предметы, выдающиеся профессора придумали логический способ кристаллизовать свою связь. Их логика может быть кратко изложена так: развитие истории человечества (в основном экономической истории) требует разделения труда; последнее требует готовности и согласия общественности к свободной торговле и специализации работы; и готовность людей работать в различных ролях требует чувства безопасности благодаря контролю над насилием.
 
Характеристики Насильство та суспільні порядки. Основні чинники, які вплинули на хід історії
Автор
Дуглас Норт, Джон Уолліс, Баррі Вайнґест
Видавництво
Наш Формат
Мова
Українська
Рік видання
2017
Перекладач
Тарас Цимбал
Кількість сторінок
352
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
155x235 мм
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
ISBN
978-617-7388-83-7
Тип
Паперова