Філософський роман про дружбу та протилежні життєві вибори: Нарцис обирає шлях духовності й дисципліни, Ґольдмунд — свободу й чуттєвість. Атмосфера камерна й рефлексивна — події та подорожі героїв відбивають їхній внутрішній розвиток і пошук сенсу. Сюжет розгортається через переживання та рішення персонажів, де кожен крок стає випробуванням і самопізнанням. Напруга виникає з конфлікту між бажанням слідувати серцю і обов’язком перед світом. Це історія про мистецтво, любов, пошук себе і прийняття власної природи в усіх її аспектах.

Карл Юнг казав: "Наше життя - це завжди трагедія, і хто ніколи не знав цього - ніколи насправді й не жив". А ця книга про трагедію, ця книга про життя. Ми можемо прожити своє життя 2-ма способами: Або ми як Нарцис живемо в Аполонічному духові, в книгах, розумі, роздумах, філософії, вченнях.. і за все життя ніколи не побачити реальний світ. Або ми можемо прожити життя як Ґольдмунд - Діонісійським началом, навмання, без плану, проживаючи своє життя як справжня людина, роблячи помилки, промахи і відступи. В любому випадку нас завжди чекатиме смерть і кінець, але принаймні ми впливаємо світ по різному. Не тільки на зовнішній, матеріальний світ, але й внутрішній. Ми маємо прожити своє життя, і померти із посмішкою на вустах.. як це зробив Ґольдмунд. А чи помер так само й Нарцис? Хороше питання. Люди діляться на інтровертів та екстравертів (на тих хто надає перевагу внутрішньому, або зовнішньому світові). Але не все так однозначно - це ще питання, хто із персонажів є справжнім екстравертом, а хто інтровертом. Хто пожертвував спокійним, стабільним, буденним і вченим життям, а хто пожертвував можливостями, людським життям, радощами, дикістю? В любому випадку: "Все є ловлею вітру, все є суєта". Щоб ми не робили і що не вибрали, про що не думали і що не сповідували - кінець один і той самий. Головне лише шлях і як ми тим шляхом ідемо. Ця книга про шлях, про трагедію, про життя.

Герман Гессе, особисто для мене, є одним з найкращих письменників, який так майстерно зображує пошуки сенсу буття, пошуків власного "Я", свого місця у цьому світі тощо. Після "Гри в бісер", яка далася мені дуже важко, хоч і цікаво, всі інші філософські романи здавалися легкою прогулянкою. Роман "Нарцис і Гольдмунд", порівняно з іншими філософськими романами Гессе, досить легко читається, являє собою взірець хорошого історичного роману про Середньовіччя, але разом з тим в ньому присутньо чимало філософії. Крізь призму двох людей, двох протилежних характерів, Гессе зображає вічні пошуки сенсу буття,усвідомлення власного шляху у ньому і, по суті,кожен досягає свого, але різними способами. Герої цього твору є втіленням сутності Людини, з усіма її пороками, переживаннями, пристрастями... Нарцис-священнослужитель монастиря Маріянброн, який обрав свій життєвий шлях у служінні Богу, відмовився від усього мирського і слідує цьому покликанню. Гольдмунд - звичайний хлопець, якого одного разу батько привозить до монастиря і залишає тут, щоб він одержав духовну освіту і назавжди залишився тут, щоб спокутувати гріхи своєї матері. Між Нарцисом і Гольдмундом виникає дружба, яка лише буде міцнішати протягом життя і яка все ж таки допоможе Гольдмунду віднайти себе і сенс власного Життя. Роман глибоко філософічний, після його прочитання залишається безліч думок і роздумувань над сенсом власного буття і власних вчинків. В принципі, з творами Германа Гессе і не може бути інакше...