Дуже змішані почуття від книги. Наче і ідея непогана, і персонажів (іноді) можна зрозуміти, і читається легко, але при цьому по закінченню відчуваєш тільки обурення, та й те якесь мляве. Головна героїня, хоч і визиває жалість, але усю книгу залишається максимально неприємною персонажкою, та й приємних персонажів на всю книгу лише двоє. Всім інших хочеться поспівчувати і більше ніколи про них не згадувати. В основну любовну лінію я взагалі не вірю, просто якесь суцільне багно і одна чайна ложка романтики. Стиль теж аж занадто розмовний, я розумію, що про село, але постійні «пердушки», «ульот», «дупи», ще й вжиті не у прямій мові, це, як на мене, несмак. З іншого боку, колорит та атмосфера тримаються протягом всієї книги, так що починаєш відчувати на собі всю цю хтонь, наче ти сидиш в авдиторії на «Один за всіх». А на таке іноді теж є настрій.

Майя убегает от общества, от обидчиков, от "хищников", одним словом. Подальше от всех, в забытое село, нет, ещё дальше, туда где нет ничего и в первую очередь людей, самое главное - нет людей!!! Но ведь люди есть везде, верно? Есть они и на, Богом забытом, хуторе. Каждый со своей жизнью, печалью, верой, надеждой, обидой. Но они есть и никуда от них не даться. И именно здесь Майя пересматривает свои взгляды на жизнь, смотрит на неё под другим углом, учиться обходиться малым, самым необходимый. Ведь по сути, что для счастья надо? Любовь и забота близкого человека. Но запах мяса сильнее.Ни смотря ни на что - он манит, притягивает, навязывает свою правду. Он найдёт тебя везде, даже там где нет людей... Меня эта книга шокировала, встряхнула, заставила пересмотреть свои приоритеты. Концовка шок, до слез, вызвала просто бурю эмоций, увы не положительных. Но такова правда жизни. У каждого свое мясо, ради которого люди идут на многое, порою наступая себе же на горло, но уперто идут, читая как мантру: "не останавливайся, не думай, иди, грызи, отбивай, забирай, это все твоё, для тебя и только так, не иначе..." Это мой топ, кто ещё не читал, однозначно рекомендую.

З цієї книги почалось моє знайомство з сучасною українською літературою. До цього я навіть не уявляв собі ( який сором), про що пишуть наші автори. Якось взагалі не цікавився. Та якось дружина обмовилася, що давно хотіла прочитати, і я вирішив, зробити їй подарунок. Потім прочитав книгу сам. Якщо чесно, я був вражений. І вражений приємно. Особисто мене ця книга зачепила за живе. Незважаючи на фінал (аж надто реалістичний, та про це трішки далі) авторка змогла передати тонкощі людських душ. Всі персонажі виявилися ніби живими. І такими типовими для нашого суспільства. Погодьтеся, це вже багато чого вартує. Деталі і тонкощі сюжету я передавати не буду. Він вартий того, щоб стати для Вас несподіванкою. Приємною, чи не дуже - це вже як зайде. Але прочитати книгу дійсно варто. Хоч би заради того ж таки фіналу, про який хочу сказати окремо. Зазвичай, читаючи книгу я очікую якоїсь казки, чи можливо вибухових емоцій, чи... Та багато чого я очікую, якщо чесно. Але не такого. Закінчення книги показує, що навіть в книгах все може бути настільки буденно і прозаїчної, як і в реальному житті. От точно так, як навколо нас це все відбувається кожного дня. Не завжди це можна розділити на звичне нам добре і погано. Іноді буває все набагато складніше. Загалом, книга дійсно знімає рожеві окуляри, і змушує задуматись про наше життя. Так би мовити, роздивитися його з усіх сторін. Отож, приємного читання. Вам сподобається, сподіваюся.