У книзі розглядається процес адаптації формальних засад японізму в практиці українських колористів нової хвилі: О. Мурашка, О. Новаківського, І. Северина, М. Бурачека, Ф. Кричевського. Навчаючись у європейських мистецьких закладах, речники української культури невимушено стали реципієнтами стилю модерн. Знайомство з японізмом, імпресіонізмом, символізмом та постімпресіонізмом дозволило українським колористам осягнути незвичний для них ірраціонально-суб’єктивний погляд на творчість. Основоположні антиакадемічні тенденції межі XIX–XX ст., що утворилися в мистецтві ар нуво внаслідок кризи позитивізму, виявилися світоглядним перехрестям у їхній творчості. Дослідження вводить у науковий обіг значний фактологічний матеріал, зібраний на тлі міжнародного соціогуманітарного дискурсу межі XIX–XX ст.