У книзі розглянуто творчий досвід видатного українського колориста першої третини XX століття Федора Григоровича Кричевського, який акумулював інноваційні практики європейського модерну 1870–1910-х років через засвоєння особливостей французького ар нуво та віденського сецесіона. Імпресіонізм, символізм та постімпресіонізм, започатковані на тлі загальноєвропейської кризи позитивізму і натуралізму, презентували альтернативні антиакадемічні тенденції, що впровадили новий ірраціонально-суб’єктивний погляд на мистецтво. Ці передові тенденції межі XIX–XX століть виявилися світоглядним «перехрестям» майбутніх шукань Ф. Кричевського на шляху опанування природи синтезу, що стала невід’ємною частиною його постімпресіоністичної практики кінця 1920 – початку 1930-х років. Основну увагу закцентовано на проблемі синтезу мистецтв у практиці Ф. Кричевського 1913–1928 років, усвідомлення якого зрештою дозволило українському колористові знайти власний живописно-пластичний код синтетизму та впровадити його у постімпресіоністичні шукання 1930-х років. Дослідження вводить у науковий обіг значний фактологічний матеріал, зібраний на тлі міжнародного соціогуманітарного дискурсу межі XIX–XX століть.

Публікацію адресовано науковцям, аспірантам і студентам спеціальностей «історія мистецтв», «образотворче мистецтво» та «дизайн», мистецтвознавцям, дизайнерам, викладачам, музейним працівникам і всім небайдужим до історії українського мистецтва та його значення у світовому контексті.

Четверте видання.