Уперше в науковій літературі концептуально обґрунтовується гіпотеза, згідно з якою музичний звукозапис є інститутом соціальної комунікації. У монографії висвітлюється історія, зміст і структура музичного грамзапису в контексті унікального досвіду країн Центрально-Східної Європи. Проаналізовано причини звукозаписувальних трансформацій у системі соціальних комунікацій і зроблено ретроспективний аналіз філофонічної комунікації. Розкрито структуру та динаміку соціально-комунікаційного компоненту магнітофонної і «вінілової» субкультури. Для науковців і фахівців із соціальної комунікації, шоу-бізнесу та захисту авторських прав, істориків, соціологів, соціальних психологів, рок-журналістів, медіа-юристів, музичних продюсерів, а також широкого кола читачів-філофоністів, які цікавляться питаннями звукозапису рок- і поп-музики.