Віка Мізюк "Муха, дзвоник і Різдво" Ніколи не любила казку про Снігову королеву( І треба ж було Миколаю принести книгу, яка стала її сучасною українською версією. На початку я трохи занервувала, але в процесі читання таки визнала, що вийшло непогано. Герої нам полюбилися і запам"яталися, у фіналі зажевріла надія, що з ними ми ще, можливо, зустрінемося у новій книзі авторки. Події були динамічними, насиченими і цікавими. Є, звісно, моменти, які ну дуже вже дивували. От ви можете уявити бабусю, яка сама доглядає єдину внучку і за 2 тижні перебування в лікарні ні разу не поговорила з дівчинкою по телефону? У наш то час гаджетів та інтернету! Я-ні! Єдине, що мені не сподобалося, це велика кількість слів. До речі, така проблема у мене вже вдруге цього року. Зараз спробую пояснити. Великі речення і описи. І все ніби добре-гарні епітети, порівняння, але їх багато. А тоді, коли хочеться якнайшвидше дізнатися про розвиток сюжету, доводиться читати барвисті подробиці того, як кіт, для прикладу, заліз на штори. І так абсолютно з усім. Інколи здавалося, що текст спеціально розширювали друкованими знаками. Тож мені просто хотілося хоч трішечки простоти. Але!!! Але син слухав спокійно і не просив припинити читання. І ми не розбавляли книгу ніякими іншими. Тож цілком можливо, що дитячі враження кардинально різнитимуться від моїх й їм усі ці описи/порівняння/метафори/епітети навіть дуже сподобаються)