Давно не читала нічого настільки затишного й водночас захопливого. Я не дуже люблю казки, де дива просто існують без пояснень — інколи доводиться свідомо відкладати раціональність і дозволяти собі не ставити зайвих запитань. Але тут це працює: історія м’яко веде за собою і дає можливість просто бути в цьому світі. Для мене ця книга — про гармонію. Про критику влади заради влади, жорстокості заради розваги — і водночас про пошук способу співіснування, де всі можуть жити гідно. Усе це загорнуте в теплу, майже казкову форму, яка не знецінює серйозність тем. Особливо відгукується погляд дітей — сміливий, прямий і чесний. У ньому є щось цілюще й життєствердне. Ця історія нагадує, що іноді варто слухати дітей: вони помічають те, що дорослі давно перестали бачити.

Давно не читала нічого настільки затишного й водночас захопливого. Я не дуже люблю казки, де дива просто існують без пояснень — інколи доводиться свідомо відкладати раціональність і дозволяти собі не ставити зайвих запитань. Але тут це працює: історія м’яко веде за собою і дає можливість просто бути в цьому світі. Для мене ця книга — про гармонію. Про критику влади заради влади, жорстокості заради розваги — і водночас про пошук способу співіснування, де всі можуть жити гідно. Усе це загорнуте в теплу, майже казкову форму, яка не знецінює серйозність тем. Особливо відгукується погляд дітей — сміливий, прямий і чесний. У ньому є щось цілюще й життєствердне. Ця історія нагадує, що іноді варто слухати дітей: вони помічають те, що дорослі давно перестали бачити.

*Навіть люди не стали б писати книжку про Щура Руперта у капелюсі та труїти щурів під підлогою водночас. Не стали б правда? Яким божевільним треба бути щоб так думати?* Щурики класні, люблю їх, що поробиш. Особливо Сардини. Зловісія бісяча і коли сюжет перескочував на сюжетну лінію з людьми і Морісом, ставало менш цікаво. Картонні злодії теж більше бісили, а не смішили. Сподобався конфлікт Моріса і щурів, з яким вони стикнулись, ставши вченими. Не зайшло те, що багато подій було пов’язано з каналізацією, хоча логічно, що це так. Але очікувала більш легкої атмосфери від цієї книжки. А локації (та й самі події) вводили в інший, більш понурий і задовбаний одноманітністю цих самих локацій стан. Не зайшов спосіб оповіді Пратчетта, тож не буду читати інші його книжки. Хоча гумор прикольний. Зрештою, це занадто дитяча книжка для того, щоб бути дорослою, і занадто доросла для дитячої.