Якось мені захотілося почитати книжку про жіночу дружбу. Бо що це за несправедливість: про чоловічу дружбу творів повно, а щоб згадати роман про справжніх подруг, треба дуже і дуже напружити пам'ять. І в пошуках справедливості я й натрапила на книжку "Моя неймовірна подруга". Але назва мене ввела в оману. Коли я почала читати, то швидко зрозуміла, що "справжньою дружбою" тут і не пахне. Проте йдеться і не про стереотипну "жіночу дружбу", коли одразу згадують щось про гадюк і ситуативну дружбу проти спільного ворога. Це глибоко психологічний опис взаємин між різними за характером дівчатами. Так це змагання, аж інколи до заздрощів і ненависті, але це і дружба. Своєрідна, складна, змінна в часі, проте таки дружба. Твір дуже реалістичний. Настільки схожий на справжнє життя, що інколи читати неприємно. Ми проживаємо з героїнями кожну найменшу зміну в їх житті, зазираємо в їх душу, підслуховуємо думки, бачимо і найкраще і те, за яке зазвичай буває соромно. Цікаво було поглянути на Італію з нової точки зору, бо я уявляла її собі трохи інакше. Хочете побачити справжніх італійців? Не з фільмів, не з реклами піци, а з самісіньких вузеньких спекотних бідних кварталів - вам сюди. Тут вони постають неприкрашені, такі, якими, я впевнена, вони є насправді.

Історія двох подруг. Що тут може захопити? І — так, я дійсно втягнулася не с першої, і не з другої сторінки, але ось вже перша книжка закінчилася, і я зрозуміла, що хочу дізнатися що ж буде далі. Тому проковтнула всю квардологію, всю історію життя цих жінок від дитинства до старості. Починаємо стежили за життям з бідного кварталу Неаполя сер. 20 ст. з усім його італійським колоритом. Розповідь іде від імені Елени, життя якої, на ментальному рівні, дуже пов'язане з життям Ліли, та навпаки. Ліла — геніальна та рішуча, вміє та не боїться йти ва-банк, завжди кидається на захист; за що б не бралася - все в неї виходить, її люблять та ненавидять. Але чи завжди їй це допомагає в житті? Чи щаслива вона? Попри всі її досягнення, як вплинуть обставини на її життя і чи можна було щось змінити? Елена - трудівниця та невпевнена в собі. Постійно озирається на подругу і наче інколи бажає пірнути в її тіло. Недооцінює себе, але впевнено іде обраним шляхом і досягає успіхів. Має залежність від подруги, розуміє це і постійно бореться із собою, щоб цю залежність мінімізувати. Жінки йшли однією дорогою, конкурували, підживлювали одна одну, але, в силу обставин, бажання та можливостей, що їх оточували, їхні життєві шляхи то розходяться, то знову зливаються в одну. Кожна проживає своє таке різне життя, але між ними протягнута міцна нитка. Ці обидві постійно викликали в мене емоції. Неодноразова хотілося "влізти" у книгу щоб або підтримати, або трухнуть за плечі, або порадіти з ними. Хоч Ліна дуже детально розповідає про подругу, але по завершенню читання, все одно залишилось відчуття неповної картинки без версії подій та відчуттів Ліли. Це ніяк не впливає на якість книги, тому що читачу як і оповідач, залишається при своїх міркуваннях та висновках. Але мені б дуже хотілося продовження від другого персонажу. І не можу не згадати про фон на якому все відбувається. Італія мене здивувала, а деякі моменти — дуже неприємно. Чужа країна, як і сім'я, — темний ліс.