Я придбала цю книгу ще влітку, але постійно згадую про неї. Я довго не могла взятися за її прочитання. Багато моїх друзів рекомендували цю книгу. Почну з якості. Книга гарно виконана, присутньо багато яскравих кольорів. Хочу зазначити, що цей детектив засновано на реальній історії. Класичне вбивство, класична сім'я та абсолютно нова, цікава героїня сплелися разом, створивши приємне читання. Джессіка Фелловз неймовірно пише детективні історії, чимось схожі на детективи Агати Крісті. Ця книга сподобається всім, дуже рекомендую!

Одразу мушу зауважити, що детективів Агати Крісті я ще не читала, тому не знаю, чи варто вірити тому, хто порівнює "Мітфордські вбивства" з книгами леді Малловен. Тим паче, якщо вчитатися, то виходить, що авторка або забулася за одну знакову деталь, або ж просто переплутала. Припускаю, що Джессіка хотіла все-таки написати не про одну насильницьку смерть, а про цілу серію таких. Але ж формально у творі згадується лише одне вбивство з корисливих мотивів - і це вбивство Флоренс Шор. Решта смертей, які так чи інакше вплетені до загальної картини, на мою думку, не відносяться до підстав на заведення кримінальних проваджень і не стосуються безпосередньо родини Мітфордів. Принаймні анотація не збрехала - головні герої дійсно нетипові як для тих, хто веде розслідування, тож в очах вже звиклого до міс Марпл, Шерлока Холмса, Ніро Вульфа та комісара Мегре читача вони перетворюються на невеликий ковток свіжого повітря у світі детективу. Дівчина-крадійка, яка прагне виправитися і потрапляє в неприємності винятково через бажання захистити себе чи інших, а не тому, що їй "стало цікаво" та залізничний поліцай, якому відмовили у армійській комісії, але який прагне працювати не де-небудь, а в Скотленд-Ярді. Сам текст читається напрочуд легко - мабуть, через коротесенькі розділи, які не дають тобі знудитися. І хоча розв'язка готується довго та ретельно, в останню мить письменниця приголомшує читача, переводячи увагу на людину, яку підозрювали менше за всіх. Визнаю, детективи, які були написані до появи комп'ютерів, я сприймаю набагато легше - за меншої кількості даних та нюансів хоча б встигаєш простежити за всіма логічними зв'язками, що допомагають визначити, хто вбивця, і не повертаєшся до вже прочитаних сторінок у панічній надії відновити втрачену нитку оповіді. Певним чином історію можна назвати й зворушливою: допомога душевнохворій жінці, яка не доводиться близькою родичкою, або остання послуга найкращому другові... І це ще не згадуючи про способи розради на війні у мить, коли вже втратив останню надію. Дізнавшись же, що родина Мітфордів - реальні історичні постаті, я просто під час читання почала нишпорити мережею в пошуках інформації про них. Тим більш приголомшеною була наприкінці, дізнавшись, яке життя вели доньки аристократичного подружжя Редесдейл, коли стали на порі. Важко було повірити, що милі та наївні дівчатка, описані в книзі Фелловз, могли присвятити свої життя підтримці ідей Адольфа Гітлера а одна з наймолодших, Юніті - ще й стати його коханкою. Але навіть не зважаючи на те, що повсякденне життя юних Мітфордів насправді не мало нічого спільного з романом Джессіки Фелловз, приємно було уявляти, що та намагалася детально виписати характери найбільш суперечливих англійок Острівної держави з наміром довести, що кожна людина свого часу була невинною дитиною.