Ця повість має такий теплий літній настрій. Коли її читаєш, то згадуєш своє дитинство, проведене у бабусі в селі. Купувала книгу для племінників і похресників на подарунки. Їм дуже сподобалася ця історія.

Ярослав Стельмах - не настільки відомий, як його батько Михайло Стельмах. Проте дитячі твори, хоча їх і не багато, - неймовірні та смішні з одного боку, та життєві й настановчі - з іншого. Вони обов'язково посядуть місце у вашому серці. "Якось у чужому Лісі" полонила мене в дитинстві, а ось якщо ви бажаєте почитати щось дуже літнє - перед вами саме те, що потрібно. Тут є все: шалені пригоди, завдання на літо, дружба, тепло бабусиних рук, аромат фруктів, купання, ночівлі під зоряним небом і повчальний зміст. З перших сторінок розумієш, що пориниш у теплу історію, після смак якої буде зігрівати ще довго. Цю книгу хочеться читати, як в дитинстві, у тіні під легкий вітерець і їсти полуниці або вишні, а краще з бубликом чи рогаликом

Моєму сину запропонували цю книгу в списку читання на літо після закінчення 5 класу. Перше враження від обкладинки було позитивним і син чекав цікаву історію про динозавра. Але книга починається повістю про Вікентія Прерозумного. Сюжет дивний, не сучасний з великою кількістю маловживаних слів, не пішло ні мені, ні дитині. Сину суб'єктивно важко виявилось читати про хлопчика з іменем Віка. Через це і сприймалось упереджено. Не дочитав трохи, тому разом взялись одразу за Митькозавра. І ось тут стало значно цікавіше. Чимось нагадувало пригоди хлопців Нестайка. Вже з перших сторінок було відчуття канікул і передчуття пригод. В мене мимоволі виникло якесь відчуття ностальгії, згадались дитячі роки проведені в селі. Персонажі дуже зрозумілі дитині такого ж віку. Їхні переживання, думаю, близькі багатьом хлопцям, які мріють про пригоди. Загалом цікава і захоплююча історія про двох друзів, з атмосферними описами і інтригуючими поворотами. Хотілось би, щоб з'являлось більше подібної літератури для дітей.