Кожен раз як читаю,то знаходжу щось нове.Місто- це єдиний роман,який мені ніколи не наскучить. Просто прочитайте . Скарб

В школі я не дуже любив українську літературу, як і, напевно, значна частина учнів, саме через неправильний, на мою суб'єктивну думку, підхід педагога. Проте в університеті я справді полюбив читання як процес, читав переважно філософію й російську літературу — читав чимало. Але ось зловив себе на думці, що зовсім не знайомий з літературою своїх земляків. ''Місто'' Валер'яна Підмогильного — перший український твір, котрий я прочитав від початку й до кінця, й який мені справді сподобався. В процесі читання я не раз знаходив відсилання на європейських авторів. До прикладу, сама структура тексту нагадує мені ''Нудоту'' Жана-Поля Сартра, а сюжет схожий на ''Мартіна Ідена'' Джека Лондона. Я ні в якому разі не акцентую увагу на тому, що автор щось запозичив у них, просто ділюсь з вами емоціями. Роман справді дуже гарний і цікавий. Сама ідея підкорення людиною з села міста дуже надихає. Також в творі було мною помічено місцями безглузду поведінку головного героя Степана Радченка — те, як він повівся з Надійкою, мені з однієї сторони не зрозуміло, а з іншої сторони я знаходжу паралелі зі своїми історіями з життя, коли діяв не думаючи, а потім не зміг пояснити сам собі ''ЧОМУ?''. Першу половину книги Степан викликав у мене емпатію, пізніше він почав мене злити, але все ж в кінці, хоч у мене й залишились змішані відчуття до нього, я йому поспівчував. В процесі читання книга викликає різні емоції, не тільки позитивні, але в цьому якраз і весь шарм художньої літератури. Найголовніше, що вона стимулює думати! Отже, в підсумку можу сказати, що однозначно рекомендую цю книгу до прочитання!