Останнім часом дуже багато книг виходить про виховання та освіту. Кожний автор пропонує власні панацеї і шляхи вирішення освітніх криз. Мені здається це одна з найкращих книг подібної тематики, все написано чітко, структуризовано з конкретними порадами та цікавими прикладами. Автори надають переконливі аргументи для того, щоб повністю оновити спосіб, у який ми бачимо освіту та наші цілі для наших дітей. Їхні погляди на середню та вищу освіту і варіанти, які в даний час доступні для тих, хто не є її учасником, були дуже цікавими та реалістичними. Вони також дають деякі чіткі ідеї про те, як ми можемо змінити навіть нашу систему освіти і пропонують конкретний шлях змін. Мені дуже сподобалася концепція щодо дітей, які вивчають сучасні навички критичного мислення, спілкування, задавання питань і спільного вирішення проблем. Чи ви колись замислювалися, чому так багато дітей добре навчаються в початковій школі, а потім, коли вступають в середню школу втрачають інтерес? На це і багато інших освітніх питань відповіді ви знайдете в цій книзі. Рекомендую!

«Мистецтво навчати» показує, який вплив має освіта на наше життя. Наявність диплому університету не гарантія успіху, а вибір професії ремісничого не завжди провал. Кожного дня люди і обставини життя змінюються, не говорячи вже про роки і століття. Якщо раніше були потрібні працівники, які б з найменшою кількістю помилок виконували б рутинну роботу якнайшвидше, у нашому сьогоденні це можуть виконати роботи, до того ж вони не втомлюються і їм не потрібно надавати відпустку і т. д. Будь-яку інформацію можна «загуглити», тому зникає потреба заучувати великі обсяги інформації. Діти швидше вчаться користуватись телефонами і планшетами, чим говорити та ходити. Зникла потреба в освіті минулого. Нам потрібні люди, які вміють представляти себе і комунікувати, мають навички критичного мислення, з великого потоку інформації вибрати головне та правдиве. Автори не тільки наводять приклади з життя інших, а й з свого. Щиро розповідають про навчання, плюси і мінуси різних методів і форм. Книга буде дуже корисна для освітян, батьків, а також випускників шкіл. Не пошкодувавши часу на її прочитання, ви зможете змінити своє життя на краще! «Мистецтво навчати» найкраща крига для мотивації сучасних вчителів!

Освіта у житті кожної сучасної людини це основа і опора, котрі дають нам можливість пристосуватися у повному несподіванок світі. Здобути цю освіту, завдяки сучасним технологіям та інформації, котра доступна як повітря чи вода не так уже й складно. Про це та інше говорять у своїй книзі Тоні Вагнер і Тед Дінтерсміт «Мистецтво навчати». Як підготувати дитину до реального життя»: Тоні Вагнер – кандидад педагогічних наук, резидент інноваційної лабораторії при Гарвардському університеті, а Тед Дінтерсміт почесний партнер компанії Чарльз Рівер Венчерс , також має великий досвід ведення новаторської підприємницької діяльності у сфері програмного забезпечення й інформаційних послуг. Основою цієї книги є власний досвід авторів, також багатьох американців, котрі просто розповідали про свої злети та падіння під час навчання. Щоб краще пояснити вади освітньої системи, автори вдаються до екскурсу в минуле, від зародження освіти як феномену й аж у ХХ століття, про XXI власне вся книга. У часи, коли дістати інформацію було досить непросто: бібліотек і книг було мало, єдиним джерелом інформації був учитель; швидкий розвиток виробництва потребував працівників, котрі виконували б одноманітні нескладні функції. Тому освітню сферу повністю підпорядкували конвеєрному типу. І тоді це мало великий успіх. Повертаючись до наших реалій, автори книги дають нам зрозуміти, що вимоги до сучасної молоді зараз мали б бути зовсім іншими. Але, на жаль, дивлячись на масову стандартизацію освіти і її оцінювання, маємо випускників шкіл та ВНЗ, котрі не пристосовані до потреб сучасного ринку, і в результаті маємо масове безробіття. Автори доводять, на власному прикладі і на прикладі конкретних людей, що тести не оцінюють знань, а лише спрощують можливість оцінити рейтинг того чи іншого навчальонго закладу за шкалою Гауса. До слова, як би це кумедно не звучало, але обираючи для вступу матаналіз, американські абітурієнти так і не дізнаються сповна, що ж таке шкала Гауса, бо це вивчається у курсі статистики, що є наукою ближчою до реальності, але не такою вагомою для зарахування у вищу школу. Також Тоні та Тед констатують, що система тестового контролю із роками стала іще однією сферою прибутку. Також, складно не погодитися із авторами на рахунок безкорисності прослуховування учнями чи студентами лекцій. «Лекція – це процес, під час якого нотатки викладача переносяться до конспекту студента, оминаючи мізки як першого, так і другого». У Розділі 4 автори ґрунтовно підходять до питання навичок і компетентностей учнів після вивчення окремих предметів у ХХ і ХХІ століттях. Якщо у ХХ столітті реформатори освіти змогли пристосуватися до виховання в учнях та студентах потрібних ринку навичок, то у ХХІ маємо труднощі і їх наслідки Тоні та Тед наводять приклади того, як потрібно викладати ті чи інші дисципліни: – інформація вседоступна, тому не потрібно її зазубрювати (для прикладу столиці всіх країн світу, якщо це можна просто погуглити), варто навчити дітей знаходити цю інформацію і розуміти її; – якщо говорити про математику, то тут автори вважають абсурдним примушувати школярів вирішувати надскладні математичні операції, коли їх знання пригодяться їм у тому разі, якщо вони стануть науковцями або ж вчителями математики. А тести, де потрібно лиш вставити пропущені знаки у формулах, просто пуста трата часу, вони не мають нічого спільного із реальним життям і вирішенням конкретних питань; – говорячи про мову, то тут можу використати влучну цитату, яка не потребує коментарів: «Після кількох років розчарувань Тоні збагнув, що вимагати від учнів запам’ятати всі частини мови, щоб вони навчилися писати, – це як вимагати від водіїв знати всі назви деталей двигуна внутрішнього згоряння, щоб навчити їх кермувати». Завчення напам’ять значень слів, котрі ніколи в житті не використаєш («Гратуляція шановному добродію!», до прикладу) є пустою тратою часу, важливо, щоб діти на уроках мови мали можливість багато говорити. Одним із прикладів того, автори наводять написання есе на вільну тему. Але навіть за великого бажання вчителя використати творчий підхід до вивчання будь-якої дисципліни тести зв’язують педагогам руки. Докладніше про вирішення цих та інших питань можна знайти у третій частині книги. Корисними у книзі є і посилання на інші педагогічні праці, що будуть слугувати розширенню знань читача у галузі педагогіки і психології. Книга написана легко, дотепно і доступно. Є безліч конкретних прикладів, що неодноразово підтверджують тези, висунені авторами.