Неймовірна книжка. Читається на одному подихові. Історії про людські долі. В якомусь відгукові прочитала, що "переважно це розповіді про слабкодухих, корисливих, абсолютно нерішучих людей, підлабузників, які виправдовують власну підлість та перекладають на інших відповідальність за доленосні рішення". Геть не згодна. Так, зустрічаються і такі, але часом розумієш, що тодішня система не сприяла вихованню інших рис. І тоді героїв стає шкода. Багато людей були понівечені війною. Як героїня оповідання "Варя Юхимівна". Кожна людина хоче щастя, навіть якщо в неї немає руки. Зараз в Європі я бачу, як інваліди (без руки або на колясці) не почувають себе іншими, зайвими, потворними. У них є сім'ї, є діти! А тоді - одна підслухана фраза "З ким танцювати? З цим обрубком?" вирішувала долю жінки, яка забороняла собі мріяти про родинний затишок. У "Петлі" людина йде до самогубства, наважилася на цей крок, пригадує своє попереднє життя й питається, чи є взагалі на світі щось, крім фальші. "...пригадайте, скільки разів хоча б протягом одного дня ви сказали правду у вічі? Скільки разів засміялися, коли вам було смішно, заплакали, коли сльози пекли ваші очі? Перш ніж щось сказати, ви сто разів подумаєте і сто разів оглянетеся, коли вам захочеться заспівати вголос. Нас завжди непокоїть, що про нас подумають інші, майже всі наші вчинки - на публіку. Ми - актори, актори: з перших кроків, коли тільки починаємо опановувати нелегке це мистецтво, - до самого скону." "Реквієм по матері" проймає до глибини душі. Жертовна, всепрощальна любов матері до свого сина, готовність на все, тяжка праця, щоб вивести його в люди. І його запізнілий жаль. "Пам'ять" і "Лиш ти єдиний". Про неймовірну силу жінок під час війни, про любов і про те, як люди кохали, дбали і думали про інших, навіть коли їм самим загрожувала смерть. Ці два оповідання можна перечитувати безкінечно.

Обожнюю творчість Анатолія Андрійовича, тож на це видання чекала із нетерпінням. І, як завжди, воно виправдало всі очікування. У книзі 12 історій, герої яких походять із одного містечка, але долі у всіх різні. Переважно це розповіді про слабкодухих, корисливих, абсолютно нерішучих людей, підлабузників, які виправдовують власну підлість та перекладають на інших відповідальність за доленосні рішення. Тим не менше, це пречудові, глибокі, повчальні життєві історії, над кожною з яких неодмінно замислишся, а в поведінці героїв можна знайти риси, притаманні багатьом з нас. Окрім того, деякі розповіді вирізняються серед інших – вони дуже сильні, а люди, про яких тут іде мова, рішучі, тверді, незламні й сміливі; не характер – криця. Майже скрізь згадується Друга світова війна. У деяких історіях події відбуваються під час бойових дій, в інших читач переноситься в ті часи через спогади героїв. Загалом книга читається напрочуд легко, час збігає зовсім непомітно, не помічаєш, як швидко гортаєш сторінки.