Читаючи "Місію блазня" я постійно згадував першу трилогію про Фітца. І ловив себе на думці, що за цією історією і цим світом, за цими людьми я справді скучив. І хоча в першій третині книги майже нічого не відбувається, саме згадування оцих подій викликало певну душевну теплоту. Від цього дана історія сприймається не як щось стороннє, а щось близьке для читача (як мінімум, для мене). Тому повертаючись в Оленячий замок, я також повертався нібито додому разом з головними героями. І за подальшими подіями було дуже цікаво слідкувати, хоча фінал цієї книги солодким і не назвеш.

Продовження історії Фітца Чівелрі - принца-бастарда, який приніс себе в жертву задля порятунку королівства і з небажання завдати болю тим, кого любить. Він уже 15 років живе самотнім, а біля нього Нічноокий доживає свого віку. Це книга-зустріч з тими, хто полюбився читачам раніше - з Фтцом, Нічнооким, Бласнем, Кетріккен, Чейдом, Старлінг та іншими. Це книга - новий початок як для пригод, так і для життя душі головного героя. Можливо, цього разу все завершиться не настільки плачевно для нього? Сподіваюсь. Бо Фітц - людина, яка робить помилки, і вони часто коштують чимало і йому, і іншим людям. Але він завжди діє з благих намірів і хоче вчинити як треба. А цього вже немало.